Дуже часто після смерті якогось покидька, ціла купа «свійських» папуг не втомлюються торочити всім відоме: «De mortuis aut bene aut nihil» (про мертвих або добре, або нічого)…
І нещодавні спровадини до пекла Михайла Задорнова знов і знов підігрівають цю дискусію.
Але чи справді має рацію «сива» латинська примовка?
Я не люблю писати про персоналії, але останнім часом потік новин сфокусувався навколо Саакашвілі.
До того ж, ця фокусація має усі ознаки маніпуляції, вона – нав’язана. Повнота його «політичної постаті» розкривається навіть не у відповіді, а в простому запитанні: «Він що не знав усе це раніше?»
Якщо, усе що він говорить, для нього відкриття, то він не політик. У що я не вірю.
Мешкаю, як каже мати, у «забічному селі» під Києвом.
І чи не щотижня — зазвичай у святу неділю — несу до хати нову «в’язку» «прочотних» (знов мамине слово!) книжок. Де б не жив, куди би не закинула доля – першим ділом іду записуватись у тамту бібліотеку.
Розчепірена «крабом» правиця мовби пробує торкнутися до багаття: наблизилася – відсахнулася, знову наблизилася – і миттю назад… Все воно у ритмі мовного нагнітання – імпульсивно, акцентуючи слово чи ілюструючи аргументацію.
… Нещодавно минуло сім років відтоді, як ото на Януковича вінок скочив…
Ви знаєте, трапляються іноді в політиці такі символічні случаї, явища та події, які не мають прямого відношення ані до безпосередньої діяльності політика, ані до оцінок його роботи, формально — зовсім ні до чого. Вони трохи дивні, несподівані, а іноді і не пояснювані з точки зору обичних фізичних законів…
І саме вони оприділяють судьбу сильних світу цього…
Тіпа як обереги тільки наоборот… Карма…
