Все частіше мені здається, що ми живемо в час нового поділу України по умовному Збручу. Таке вже було. Тоді, коли одна половина опинилася під совєтами. Що було далі відомо: колективізація, розкуркулення, голод і, зрештою, майже повна зденаціоналізація імперією на кілька поколінь.
Україна об’єдналася лише з розвалом совєцького монстра.
І ось новий етап.
Тепер умовний Збруч протікає по Донбасу і Кримському перешийку. Що в голові у надутого кремлівського недоімператора — ніхто не розуміє. Можливо буде нова війна і Україна вся опиниться під новими совєтами, і тоді знову «70 лет одиночества». А, можливо, все буде в такій заморозці як зараз? Сказати важко.
На жаль, сьогодні при владі абсолютно інфантильні бородаті діти, які цього не розуміють. Вони насолоджуються власною значущістю, новими можливостями і живуть одним днем.
Мені закидають: «а чим Порошенко кращий був?».
Для мене це очевидно. Попри все, що мені не подобалося, був зрозумілий вектор. І він мені подобався, бо вказував на Європу і подалі від мордору. Якби вектор зберігався й надалі, то з кожним роком підростало б покоління українців, налаштованих на Європу, а не на бензоколонію.
Зараз ніякого вектору взагалі нема.
Зате купа — «всьо нє так однозначно». Неуки, інфантили і відверті довбо*оби від влади впевнено скеровують аероплан в землю. Причому їхня недолугість не дозволяє їм навіть це зрозуміти.
Тож пристібаймо ремені!
Бо хто не пристібнеться — тих розмаже по салону, натомість пристібнуті сидітимуть — як живі!
Руслан Горовий
