Важко категорично обстоювати окремі тези. І все ж мені здається, що Сталіну вдалося у випадку України досягнути вражаючого результату: він зруйнував українську етнічну територію, створивши на її місці політичний конструкт УРСР, який був позбавлений майже зовсім (крім мови і етнографії) українського змісту.
Україна від Сяну до Дону — з нинішньої перспективи — відверта утопія. Я думаю, що саме руйнування етнічної території, відтак етнічності була найбільшим ударом по українцях.
Заборона УГКЦ була теж сильним ударом, бо цим Сталін заборонив нашу національну церкву, попередньо не залишивши каменя на камені від української автокефалії. Ліквідація української інтелігенції й винищення селянства — окремі ланки ланцюжка винищення українців.
Після цього лише мова й історія в усіченому, фольклоризованому варіанті ще жевріли на нашому горизонті. І УРСР із прапором і конституцією, радянською за формою і змістом. Це формальне право і досі українці зневажають.
Біда в тому, що вони тепер будь-яке право уважають формальним. Як людина, що не сповідує матеріалізм, я відкидаю позитивне значення УРСР, уважаю її гробом України.
Однак у всякій труні завжди залишається шпаринка, в яку проникає життя. Навіть Сталіну не вдалося її заткнути, тим паче Брєжнєву і Путіну. Тепер Коломойський думає, що заткне. І ким? Аваковим? Просто анекдот. Нехай Зе і тому ж таки Коломойському наймуть не тільки репетитора з української мови в особі Авраменка, цього учителя олігархів, що учить їх невідомо чому — лексика разом з морфологією і синтаксисом передбачає ще й вивчення історичних умов, в яких вони склалися. Одначе для Авраменка — це вищий пілотаж…
Отож, хай наймуть їм істориків для просвіти, якщо вже вони взялися керувати Україною і будувати тут Україну без українців. Хай же до них дійде нарешті, що таку Україну вже будував не тільки Сталін, а й Гітлер. І всі зазнали поразки.
Якщо вже дати визначення тій шпаринці в українській труні, то, на мою думку, цією шпаринкою є багатоликість України, її різноманіття. Різні окупанти ділили її, а тоді володарювали. Оцей поділ і став шпаринкою — неуніфікованість завжди несе несподіванки.
Неуніфікованість — це і є життя.
Українська шпаринка розширюється. Колись вона стане безоднею, в якій втопляться усі її уніфікатори-умертвителі.
Роксана Харчук
