Довго думав – з чого почати.
Написати, що Ляшко саме той, як про нього розказують, що я помилявся 7 років, що мене використовували, а потім кинули?
Ні, напишу про відчуття.
Вони справжні, слова можуть бути різні, а відчуття справжні. Образа, розчарування, очікування усвідомленої неминучості, задоволення?
1. Образа.
Так присутня. Коли ніж у спину, коли після семи років чесного «заносу хвостів», підставляння плеча, зібрати працівників офісу, назвати це з’їздом парламентської політичної партії та виключити зі списку в останній день навіть не поговоривши – це має викликати образу. Викликало, але короткочасну і тимчасову. Далі було розчарування.
2. Розчарування.
Так, я був розчарований в справжній меті життя Ляшка. Інколи ця мета видавалась такою, що співпадала з моєю, але то тільки інколи. Сильнішими є розчарування в людях, що там були. Більшість молодих, думаючих про перспективу…. рабів пана Ляшка. Колись ми (це команда з 2012 року) намагались побудувати партію, (саме партію, а не проект забезпечення виборів), яка після приходу да влади просто перейде з партійного офісу до будівлі адміністрації і буде реалізовувати політику партії, і кожний партієць має бути готовим чиновником для владних кабінетів. Навіть процес пішов. Але, в так званих «партіях лідерського типу» (а у нас всі такі), інша мета, і її, мету, знає тільки лідер.
У владі, виявляється, працювати треба. Те, що побудували в 2014-2015 роках, після виходу з коаліції, почало сипатись, потім прийшли «сталевари» на президентських виборах і доконали «пожарники» на парламентських. Коли гроші можна заробити шляхом публічних виступів при повній відсутності відповідальності, то нащо та влада?! Тим більше Ляшко не та людина, яка може створити команду де — один за всіх і всі за одного. Дуже багато порядних та досвідчених людей пішли з команди бо команди так і не побачили. Тому присутнє розчарування в тому, що до них так і не дійшло, незважаючи на мій педагогічний і ораторський хист.
Коли це стало очевидним?
В кінці 2014 на початку 2015 року, коли Ляшко нікого принципово не пускав у владні структури, щоб не нести відповідальність. Для чого тоді йти в парламент, якщо не впрягатися в роботу за конкретними напрямками?!
Ось тому з того часу і було чітке усвідомлення неминучості, що рано чи пізно настане час, коли всіх, хто прийшов не допомагати заробляти лідеру, а допомагати будувати країну, буде прибрано з команди.
3. Очікування усвідомленої неминучості.
Я йшов до Верховної Ради не гроші красти, я щиро вірив, що після Майдану і сотень смертей в головах політиків щось змінилось, і це дасть змогу змінити країну вже навіть не мою, а моїх дітей та онуків.
Та віра дала спотикача уже в серпні 2015-го, коли я перший раз на фракції заявив свою позицію, яка була практично протилежною позиції Ляшка. Мене підтримали інші, тоді ще члени команди, і ми не проголосували як від нас вимагалося. Тоді я в очах лідера перший раз побачив згасаючі очі Скруджа МакДака. Потім ще декілька разів ситуація повторювалась. Останній знаковий раз це було перед введенням Порошенком воєнного стану.
Саме мій виступ на фракції спонукав Ляшка їхати не на Банкову до Петра, а на вокзал до людей. Результат ви знаєте. Воєнний стан, як хотів Порошенко, не ввели, вибори не зірвали, у нас новий президент і надія людей на месію, а «чорний лебідь» пише про це тому, що цей фінал був для мене усвідомленою неминучістю. І тому настає задоволення.
4. Задоволення.
Я жодного разу не пожалкую, що сім років мого життя пройшли саме так. Мені не соромно за те, що я робив. Я отримав неоціненний досвід і невідомо чи мав би таку змогу, якщо б у свій час Ляшко не використав мене (чи я його) в політичній боротьбі. Я точно знаю, що у нас, українців, не все втрачено. Я точно знаю, що велика кількість досвідчених, розумних, колишніх і не дуже політиків і не політиків взагалі люблять нашу Батьківщину і не продадуть її нікому.
Я точно знаю, що все буде добре.
«Вічні опозиціонери» відійдуть в історію, виконавши свою функцію. Прийдуть нові амбітні та старі досвідчені, побудують країну, де будуть жити наші діти.
Тому я задоволений тим, що сталось. Я вільний від обов’язку захищати неіснуючі ідеали Ляшка, але бруду лити не буду. Дякую Ляшку і всім, хто був поряд всі ці сім років. Захищав команду, членів команди і ніколи не забуду тих хто підійшов, передзвонив та сказав добре слово. Життя продовжується…
