Арестович сказав, що він не дозволить в Україні будувати одну маленьку культуру. Найрозумніші голови одразу понаписували, що й одновекторну теж не дозволять — будуватимуть культуру багатовекторну. Колись, пригадую, українські політики вже будував багатовекторну політику і таку ж культуру, обидві скінчилися крахом. В Україні має існувати українська культура, зорієнтована на Європу, відкрита до світу. Решта національних меншин в Україні з росіянами включно традиційно можуть розвивати власну культуру. Ніхто їм цього ніколи в Україні й не забороняв.
Але російська культура не може в Україні мати пріоритету, насаджуватися школою і ЗМІ, досі було саме так: у шкільній програмі зі світової літератури — переважно російська, ЗМІ були двомовними за принципом: Тарапунька і Штепсель і навіть винятково російськомовними — досить подивитися, яку мову нині використовують українські телеграм-канали.
І театр ім. Лесі Українки у Києві зовсім не нагадує театр національної меншини. Російська культура, оскільки вона є культурою тієї країни, що напала на Україну, не може отримувати від держави Україна фінансування в часі війни.
У часі війни й українська культура отримуватиме мінімум фінансування. І в програмі шкільній не повинно бути в курсі світової літератури варіантів на вибір, коли від учителя залежить, який твір вивчати: з рос. літератури чи з англійської. Учитель зазвичай вибирає рос., бо це легше. І ті, хто узаконює цей вибір, свідомо надають перевагу рос. літературі.
Люди з мисленням Арестовича начебто за демократію, але Арестович має усвідомлювати, що з кожною новою війною, з кожним новим відбиранням в України її території, Україна перетворюється на дедалі моноетнічнішу — з маленькою культурою, для якої неприйнятні типи зразка Арестовича, котрий виступає рупором рос. культури, прикриваючись гагаузами, болгарами, поляками й іншими національними меншинами.
Якщо Арестович і далі виступатиме за демократичну Росію, якої нема в природі, вибір у нього невеликий. Великому кораблю — велике плавання. Арестович може попливти навіть в Африку, до тамтешніх братніх Путіну країн, що їх Путін, можливо, підгодовуватиме вкраденим українським зерном. Думаю, сомалійські пірати чудово підтримують рос. культуру у формі «калаша» і перейматимуться великою рос. культурою і її пропагандистом Арестовичем.
Роксана Харчук
Так багато буков, а якщо коротко то:
Після того, як в Україні 73% наріду (що прийшов на вибори) вибрали собі президентом «русскоязичного» коміка-юдея комуністичного походження, до влади на місцях та в ЗМІ були чи то призначені (чи то захопили) такі ж «русскоязичниє», яких у нас за останнім переписом менше одного відсотка…
А далі – розвалили не лише українську культуру, а й оборонний комплекс України, мало не здали ворогу південь України!
Цитую: «ця війна – також розплата за тупе, бездумне й нікчемне наше існування» протягом 3 років правління блазня, який зразу призупинив озброєння країни (відмінив фінансування оборонного комплексу), та все хотів заглянути в «глаза путіну»!
Де «Нептуни», де «Вільхи», що пройшли державні випробання навесні 2019 року, де інші ракети, що могли долетіти навіть до москви та вже були розроблені ще три роки тому?
А були б – ТО ВІЙНИ Б НЕ БУЛО!
Коли оті 73% наріду запитають себе – що ж ми наробили?
А серед них також було більшість інтелігентів-інтелектуалів!
Та про що я питаю – дехто ще й досі пережовує, що в Петра хвабрика… Та ще те, що сказав вже упокійний перший в 2019-му, що Петро за каденцію у 83 (вісімдесят три!) рази став багатшим!
Мабуть, ще в школі всю арихвметику прогуляли…