Євген Марчук — це мій перший голос на виборах. Щойно я досягнув повноліття, Марчук був тим першим кандидатом у президенти, за кого я віддав свій перший голос. Потім, уже в дорослому віці, я завжди дивувався, чому Марчук мовчить. Мовчить про все, про що міг знати лише перший глава СБУ. Згодом я отримав неформальну відповідь такого змісту: «Якби у той час усі дізналися, хто на кого стукав із числа великих патріотів, ви би посивіли…»
А я от шкодую, що перший глава СБУ до кінця життя мовчав. Про те, хто став новоявленою елітою і чому. Інші, більш зрілі країни, пройшли цей люстраційний шок декагебізації, і тому вони очистилися від вербованих і перевербованих. У нас ця тема досі замовчана, а тепер уже й нема кому про неї розповісти зі знанням справи.
Марчук — державник.
Це стара закалка. Останній прем’єр-міністр із цієї когорти, а після нього, починаючи з Лазаренка і закінчуючи Шмигалем, це була і є дрібна шушваль ось уже 25 років.
Кожна з епох має своїх персонажів зі знаками плюс і мінус. Марчук для мене стоїть міцно збоку. Незатребуваний, необраний, по замовчуванню усунутий від основних процесів, застосовуваний точково. Знаючий і мовчазний. А тому — всеціло органічний для епохи пост-комуністів і нео-нуворишів. Глибина, шляхетність, масштабність і водночас цілий гамуз недо-…
Стовпи епохи відходять мовчки.
А отже, ми лише пост-фактум і лише навмання дізнаЄмося, в який саме момент звернули не туди і не з тими.
Остап Дроздов
«ВИ СЛИХАЛІ, КАК ПОЮТ ДРОЗДИ?»
Прочитав оце, і чомусь зразу пригадалась «товаріщ» Ірина Фаріон разом з її псевдо часів СССР…
На 9-му році незалежності України молодий львівський леґінь голосує вперше, але чомусь за колишнього генерала КГБ, хоча, як відомо, колишніх не буває. Дивно…
Згадав також про заклики автора в минулому до федералізації України, а потім і до конфедерації, «патріотичну» ініціативу в 2014 році (Мобілізація = Геноцид), розпалювання ворожнечі та інші провокативні висловлювання в стилі Ірини Фаріон…
А тут – Марчук, всі пишуть, то і я…
А краще б не писав.