От і вилізло шило із мішка! Байден i Сі Цзіньпін… Таємні рішення Китаю та США щодо України…Пригадуєте, ще на початку широкомасштабного вторгнення російських головорізів в Україну Польща пообіцяла передати нам партію винищувачів МІГ-29. Про це анонсувала Польща. Але поставки літаків не були підтверджені Пентагоном, а потім і взагалі скасовані…
Так от!
У березні США після контактів із військовими Китаю переконали Польщу не постачати Україні винищувачі МіГ-29, повідомляє The Spectator. США та Китай домовилися, що якщо відправку МіГ-29 буде зупинено, то «пекінські генерали зроблять усе можливе, щоб знешкодити путінську ядерну загрозу в найближчому майбутньому». МЗС Польщі говорило про готовність передати МіГ-29 у розпорядження США і доставити їх на авіабазу Рамштайн, щоб потім відправити до України. Пізніше польська влада заявила, що не може самостійно поставити Києву винищувачі, оскільки це рішення має ухвалюватися на рівні всього НАТО. Білий дім казав, що передача Україні МіГ-29 могла б призвести до світової війни.
МЗС України називало ситуацію з відправкою винищувачів дипломатичною загадкою.
З початку вторгнення Росії в Україну Китай відігравав вирішальну – хоча публічно малопомітну – роль у прийнятті стратегічних рішень як у Вашингтоні, так і в Москві. Це було тилове втручання, схвалене Пекіном, яке змусило США зірвати угоду з поляками щодо надання радянських літаків МіГ-29 українським ВПС ще в березені. А з вересня шквал особистої дипломатії міністра закордонних справ Китаю Ван І з НАТО та США призвів до рідкісного моменту публічної згоди щодо Росії, коли Сі Цзіньпін заявив, що «потрібно запобігти ядерній кризі на євразійському континенті» під час зустрічі з Джо Байденом на саміті G20 на Балі.
Протягом усієї війни справжню позицію Китаю щодо російсько-українського конфлікту було важко визначити – не в останню чергу тому, що Пекін говорив обом сторонам те, що вони хотіли почути. У березні міністр закордонних справ Китаю Ван непрямо звинуватив США у «розпалюванні напруженості» та «розбрат» з Росією.
Минулого місяця він сказав своєму російському колезі Сергію Лаврову: «Китай також рішуче підтримуватиме російську сторону під керівництвом президента Путіна, щоб об’єднати та вести за собою російський народ», повідомляла тоді державна телекомпанія CCTV. Ван також пообіцяв, що «Китай готовий поглибити контакти з російською стороною на всіх рівнях». Проте у вересні в кулуарах Генеральної Асамблеї ООН Ван сказав генеральному секретарю НАТО Йенсу Столтенбергу, що Китай «залишається відкритим до діалогів і обмінів з НАТО і готовий спільно сприяти міцному та стабільному розвитку двосторонніх відносин… в дусі чесності та взаємоповаги».
Тож на чиєму боці насправді Пекін?
Реальність така, що Китай постійно підтримує лише одну сторону – свою власну. Але ілюзія підтримки Китаю була одним із багатьох прорахунків, які привели Володимира Путіна до війни. На саміті в Пекіні 4 лютого цього року Сі і Путін оголосили про «безмежну дружбу» без «заборонених сфер» співпраці. Обидва лідери оголосили новий рівень китайсько-російського стратегічного партнерства «вищим» за альянси часів холодної війни. За словами джерела, яке має давні тісні зв’язки з вищим політичним і військовим керівництвом Китаю, Пекін знав про плани Росії щодо військової операції. Але росіяни представили майбутню військову операцію як «обмежену операцію з повернення втраченої російської провінції возз’єднання Росії в історичних межах». Цей наратив збігався з власним наративом Китаю щодо Тайваню – хоча було чітко зазначено, що російська операція не повинна втручатися в Зимову Олімпіаду в Пекіні, яка завершилася 20 лютого – за чотири дні до вторгнення Путіна.
Найважливіше те, що в конфіденційному додатку до «безмежної дружби» була взаємна гарантія безпеки, яку Росія вимагала від Китаю протягом десятиліть, але досі не змогла отримати. Подібно до статті 5 НАТО про те, що напад на одного члена є нападом на всіх, Пекін і Москва зобов’язалися прийти на військову допомогу один одному у разі іноземного вторгнення на їхню територію та якщо були дотримані особливі умови щодо причини такого нападу, чи вторгнення. Це надзвичайно мудре та прозорливе застереження, внесене за наполяганням Китаю, фактично виключатиме території, нещодавно анексовані під час війни, таким чином звільняючи Пекін від будь-яких зобов’язань відповідати на напади на анексовані території в Україні.
Масштаб російської військової операції – зокрема таємниця блискавичної атаки на Київ, про яку навіть Лавров не знав до 21 лютого – застала Пекін зненацька. Хоча Китай офіційно підтримував Путіна дипломатично, звинувачуючи НАТО в провокуванні конфлікту, було глибоке (і цілком обґрунтоване) занепокоєння, що Путін перестарався і спровокував Захід на єдиний фронт, якого вдалося б уникнути за допомогою обмеженої операції на Донбасі.
Погроза Путіна про ядерну ескалацію 27 лютого стривожила світ, у тому числі китайців. Ключовим пріоритетом для Пекіна у російсько-натівському протистоянні було «уникнення будь-якої ядерної ескалації та сприяння досягненню припинення вогню», повідомило джерело, яке має регулярні особисті контакти з лідерами Народно-визвольної армії (НВАК). Тепер Путін – в очах китайців, самостійно необачно розіграв свою найнебезпечнішу карту прямо на початку конфлікту.
Ростислав Демчук
Брюссель
