«Все колись має свій кінець, все змінюється, то чому б не закінчитись ганебній практиці нашого вибору на наступних парламентських виборах?», пише Петро Кагала. Зараз я скажу: ЧОМУ. Може, хто знайде помилку в моєму поясненні, то я буду вдячний, бо й сам своїм думкам не радий.
Маємо розкішну статистику: за чверть століття стільки всякого навибирали — до одних лише найверховніших органів уже не сотні, а тисячі народних обранців потрапило.
І всі ці обранці, ВСІ (за винятками настільки рідкісними й безрезультатними, що їх можна не враховувати) — ВСІ вони виявили непереможну здатність усвиноподібнюватися протягом року-двох щонайбільше.
Ріднить їх із свиньми не тільки феноменальна зажерливість, а й свиняча мудрість (ходять же легенди, що свині дуже розумні), а паче того свиняча неохайність і безпардонність (як тільки пустили до корита, то воно вже й ногами в кориті). І то ж не тільки обранці грошових мішків, а й справжні народні улюбленці — артисти, спортсмени, полум’яні й солом’яні трибуни-пророки, а то ще й героїчні од вух до п’ят козаки і навіть комбати.
А тепер лишилось екстраполювати цю статистику на 40 мільйонів нас. Які в нас підстави думати, що ми інші? А якщо навіть серед нас є інші, то які підстави в нас думати, що ми їх не зуміли розгледіти й вибрати, але тепер ось розгледимо й виберемо?
Є такий дурник: трохи навчився грати в карти, та так захопився заманливою грою, що не може зупинитися, гра вже заволоділа ним, він незмінно програє, а при цьому ніяк не позбудеться впевненості, що ось тепер, наступного разу, неодмінно виграє, — і несе, й несе останні копійки, одяг, батьківску спадщину, і несила йому спинитись, бо це вже глибока психічна хвороба.
Невже глибока психічна хвороба може охопити 40 мільйонів людей?
Василь Триліс
