Липень на родинному дворищі (язик не повертається мамине обійстя назвати дачею). Тільки скрипнув хвірткою — збіглися мурчики з усього кутка — домні й бездомні, бо знають: смачненьке привіз.
Доки годую, роззираюся навкруж: літо купається у квітах, а квіти — у літі. І так обом любо-мило. Білі запахущі лілеї вже одквітували, а жовті — сонечками від воріт аж до межі. І лілейники, щоправда не всі, хизуються кольорами.
Отакої, навіть бузок Будлея, не дочекавшись серпня, розвішує на довгогіллі фіолетові суцвіття-кетяги. Ось-ось з усієї округи злетяться метелики, запнуть фіолет білою косинкою.
Милуйся-дивуйся.
Йду углиб садово-квіткового розмаїття: персиків цьогоріч рясно, але одна дрібнота. То в Тютюна, як кулак. Так тож Херсонщина — роздолля сонця. А в нас усього по окрайцю.
Яблук — сусіди не встигають падалки худобі збирати. А скільки ще наспіє! У мене понад два десятки сортів. А ще – п’ять сортів груш. А ще — вишні-черешні, айва, абрикоси і всілякі ягідні кущі — від ірги до йошти…
З материних 50 соток городу залишив, може, з п’ять. Словом, зі своїми овочами. А решта городу — рай: ставочок з карасиками, гайок, сад, квітники, всілякі там батки-рабатки.
Ось лише в раю часом смуток охопить.
Та так стискає — до плачу бува. Важко, люди, без матері.
Ой, важко!
Микола Будлянський
