На фото, напевно, відома вже багатьом тваринка — ведмедиця, яку в Румунії випустили сім років тому із зоопарку, а вона в лісі так само топче і топче кола співмірні з розмірами клітки, в якій виросла. Ці кола, які психологи називають патернами, в голові кожного з нас. Усталені стереотипи, приємний самообман, затишні ілюзії, рішуче відторгнення всього, що руйнує усталену картину світу.
Так на рівні особистості, так і на рівні нації. Українці в сучасному світі — унікальний у своїй рішучості й сміливості люд. Сказати рішуче “ні” усталеній фальші від влади під час помаранчевого Майдану; виступити проти зради державному курсу на євроінтеграцію восени 2013 року; взяти зброю і боронитися від ворога, який кратно переважає у силі і знову хоче запхати нас у колоніальну кліть і при цьому не розтрощити зсередини свою державу — це, знаєте, просто виклик сонному дрімучому царству ситих і зазомбованих.
Саме за це нас і ненавидить “расейський народ”. Надто різкий і очевидний контраст. У рідкісні митті тверезості десь там в глибині того, що у нас називається душею, расіянін розуміє: а вони ж, суки, молодці… А, оглядаючись довкола, розуміє й інше: тут тільки пікни про свободу вибору і про права, затопчуть і у відділку поліції на пляшку шампанського посадять. Краще ось так – коло за колом.
Путін щойно озвучив намір створити між нами і ними санітарну зону (і, звісно ж, на території України). Бункерний розуміє, що нас він переможе, якщо тільки винищить практично всіх. Він би цього й хотів би, та не здатен фізично. Тому дебільна санітарна зона, ідею якої легко всунути тим, у кого та санітарна зона між свободою і рабством генетично вже закріплена в мозку.
Віктор Лешик
