Якби ті 50 тисяч руских, убитих в Україні, вийшли на красну площу з протестом — то їх би не переміг жоден омон. Дивно як так виходить — українських гармат, байрактарів і хаймарсів вони не бояться, а путіна бояться? Ну, хай пропаганда, але ж вони тут, на тих полях, все бачать самі… Вантажать своїх убитих десятками… Це не з дивана воювати перед телевізором. Пропаганда могла спрацювати із рускими солдатами в лютому, але не зараз.
Я розумію, що багато з них ненавидять українців і частина, може б, навіть хотіли іти воювати. Але ж ідеться про їхнє життя! Хіба можна боятись путіна більше, аніж померти? Чи ненавидіти українців більше, аніж померти самому?
50 тисяч убитих солдатів — це величезна цифра. І кожен має сім’ю, батьків, дітей, а отже кількість прямо залучених у війну з Україною вимірюється сотнями тисяч. Так, ми можемо офігівати з їхнього відношення до своїх солдатів і реготати з мемів про білу Ладу, але ж невже вони всі так повально безмозглі? Де інстинкт самозбереження? Як путіну вдалось відключити інстинкт самозбереження в сотень тисяч людей?
Навіть у тварин є інстинкт самозбереження. У тварин він навпаки — вищий, то і в них мав би бути загострений. Добре, їм наплювати на Україну і українців, але чому вони не б’ються за власні життя?
Я не знаю, що путін зробив з головами руских, але точно щось страшне. Може, навіть страшніше, аніж з українцями. Їм не виплутатись з цієї історії, лише застрягатимуть все глибше. І прогнавши сотні тисяч через людоїдську несправедливу абсолютно марну війну, можна лише очікувати, що ті сотні тисяч росіян повернуться назад додому і жертимуть своїх. Смачного, суки!
Володимир Гевко
