Коли він фотографувався та співав дифірамби Нелі Штепі – всі мовчали. Коли він говорив, що не знає хто почав війну – всі мовчали. Заспівав на концерті 9.05.2018 у Москві – всі прокинулись. Ну, Слава Богу, але я не про це…
От поясніть мені як так — людина, якщо про Козловського так можна висловитися, підтримує колаборантку Штепу, не знає хто з ким воює, розважає окупантів – і він — Заслужений артист України… Разом з тим людина, яка відмовилася від всіх зв’язків з Росією, їздить на фронт з концертами і допомогою, спускається у шанці і бліндажі до наших Воїнів — теж Заслужений Артист України.
Це я про себе.
І чому я маю бути в одному «клубі» з цим Козловським, з Лободою, всякими там Лорак і Повалій, які — взагалі «народні»?
Може, врешті час почати масштабну ревізію звань та нагород? Адже так скрізь: Юрій Шухевич, син Головного командира УПА Романа Шухевича, багатолітній в’язень радянських таборів, зір там втратив — Герой України і поруч з ним — голова фракції «Опозиційний Блок» Юрій Бойко — теж Герой України.
Ну як так?!
Скільки все це може тривати?
Анастасія Приходько
Потрібні «відмовники»
Не раз і не два писав про совкову суть системи орденів і медалей, почесних звань, літературно-мистецьких та наукових премій та інших відзнак, що її незалежна Україна успадкувала від УРСР/СРСР.
За авторитарно-тоталітарного устрою й адміністративно-командного урядування така система заохочення письменників, митців, учених мала сенс і була ефективною як спосіб тримати інтелектуальну еліту ситою й відтак прихильною до політичного режиму з монопольною ідеологією.
Коли ж суспільно-політична система координат переживає період напіврозпаду, але на зміну їй не прийшли новий лад і новий спосіб урядування, але ідеологічний монополізм уже наказав довго жити, така звична й зручна в минулому система відзнак раптом обернулася цілковитим абсурдом.
Анастасія Приходько наводить яскраві й переконливі приклади цього абсурду. Я поділяю її обурення. Але ж емоційного зриву занадто мало для того, щоб добитися бодай незначної зміни в порядку речей.
Мають відбутися СИСТЕМНІ ЗМІНИ в суспільному устроєві та системі урядування, внаслідок яких запанують нові цінності й критерії пошанування справді видатних особистостей та їхнього внеску у розвиток України, української культури, науки, освіти, економіки та ін.
Ці зміни може і повинна ініціювати українська інтелектуальна еліта — самодостатні особистості з високим рівнем національної свідомості, громадянської відповідальності й тонким відчуттям нагальності системних змін для України.
Безумовно, хороша ідея, ба навіть стрьомно — індивідуально чи згуртовано вимагати від влади, щоб вона не нагороджувала від імені України злочинців і пройдисвітів, зрадників і торгашів. Бо я — герой України, народний і заслужений, лауреат і прочая — не хочу бути з ними в одному клубі.
Прикметно, що псевдогерої й зрадники, пройдисвіти й торгаші думають так само. І так само не хочуть бути в одному клубі з вами — справді героями, справді народними й заслуженими… Але вони будуть триматися того «клубу», як воша кожуха, бо знають, що дискредитують і вас, і вашу відзнаку.
Тому вони з вашого клубу не підуть, бо їх ця система цілком влаштовує. Отже, перший крок належить зробити вам — справжнім особистостям і патріотам.
Таким початком бачиться мені масова відмова письменників, діячів мистецтв, учених від орденів-медалей, звань та премій, закорінених у радянську традицію.
Розумію: це не так просто зробити рішучий крок із звичного у невідомість. А ви відважтеся й таки зробіть. Якщо вам справді болить доля України, українського народу, ваших власних дітей і онуків.
Можливо, це простіше буде почати тим, хто свого часу поклав компартійний квиток. Не за «нєнадобностью» — за покликом серця і совісті.
Володимир Іваненко
Український Університет
