У мене ніколи не було пієтету чи якихсь неймовірних сподівань до жодної влади. Кожна влада в першу чергу вирішує свої питання, власне, для цього люди туди і пнуться. Інша річ, що час від часу мої очікування від життя співпадали з тими людьми, які опинилися на верхотурі. Нині добре видно, що жодна людина не здатна об’єднати патріотичну спільноту. Це доконаний факт, бо ж пересварилися всі, хто мав язика.
Щоправда це не означає, що ці люди не об’єднаються перед обличчям справжнього ворога всередині країни.
Теперішня влада по суті не є ворогом країни, як не може бути ворогом вулиці сільський дурник, однак по факту він може через власний інфантилізм і недолугість завдати шкоди. Наскільки ця шкода непоправна покажуть наступні вибори. Якщо реванш візьмуть риги, до яких обов’язково примкнуть адепти «підздутої кульки», у людей налаштованих на Україну як суб’єкт, а не придаток до московії, буде дуже невеликий вибір. Хтось муситиме загинути в боротьбі, тюрмі чи від пострілу в спину, хтось поїхати далеко, а хтось підлаштується під реалії.
Власне, це ми вже проходили сто років тому. Ми просто ніколи не замислювалися, а якщо замислювалися, то не збагнули того, що більшість з нас так чи інакше нащадки слабких пристосуванців, які або закрили роти, або з радістю прийняли тодішній русскій мір.
Осягнути це важко, ще важко писати чи говорити це вголос. А тридцяти років новітньої історії, виявляється — для нас мало як для нації, бо щупальця совєтів у вигляді наративів, викривленої історії, спогадів про молодість та ностальгії міцно тримають за горло навіть молодих людей.
Власне, саме тому московити й напали на нас тепер. Ще за тридцять років це було б просто неможливо фізично, бо ше кілька вільних поколінь назавжди відділили б нас від руского болота. Ба навіть зараз риги не хочуть бути однією країною з московією. Їхня мета візуальний «мір-дружба-пиріжок», а насправді верх харчового ланцюжка всередині країни. Можливість робити що хочуть, і ні за що не відповідати під прикриттям сусідів. Але — окремо. Бо краще бути першим у власній країні, ніж останнім підмітайлом у вєлікой і магучєй імперії. Саме тому маємо бананові ЛНР і ДНР, а не одну республіку. Бо краще маленький, але пан.
Аналітик з мене, звісно, ніякий. Я цьому не вчився і можу лише співставляти те, що бачу і робити висновки згідно власного досвіду. Наразі для мене все виглядає так, що серйозний бій за незалежність ще попереду. І не дуже далеко.
Руслан Горовий
