О п’ятій ранку на білорусько-українському кордоні розігралась ціла драма. З мінського боку під’їхав мікроавтобус. З авто вивели трьох опозиціонерів, котрих спецслужби викрали напередодні. На всі запити рідних і близьких, що трапилось з опозиціонерами, які зненацька зникли в середмісті Мінська, білоруська влада мовчала.
І ось тепер вони опинились на українському кордоні. Їм роздали їхні паспорти… Завдання служителів «плаща і кинджала» було єдине і просте як дишло — видворити заколотників за межі держави. Аби вони в Білорусі не колотило людом. Таку команду, зрозуміло ж, дав своїм кривавим опричникам вусатий тарган.
Поки підходили до приміщень кордону, висока і гарна пані, єдина із трьох заручників жінка, враз узялася на очах приголомшених білоруських кагебістів, митників і прикордонників, рвати, нищити, розкидати навсебіч клапті свого паспорта.
Офіцери у цивільному кинулись до неї, перехоплюючи її руки, але було вже пізно. Паспорт клаптями валявся на асфальті. Хто нищий званням мерщій кинувся визбирувати клаптики кольорового паперу і шкірзамінника.
— Ось вам мій виїзд за кордон, — весело сказала струнка жінка.
У цій дивній і водночас веселій історії мене, чесно кажучи, найбільше цікавить комічна сцена, яка має бути потім. А саме, коли в білоруській столиці з’явився на робочому місці пан Лукашенко, і глава їхнього КГБ з доповіддю про інцидент прихопив, напевно, ще й пару запасних кальсон. Бо тарган за такі провали і з’їсти може! Трясучись на напівзігнутих ногах, генерал, мабуть, тремтячим голосом доповідав:
— Вона, вона… порвала…
— Що порвала?
— Свій паспорт… І руками рвала і зубами…
На такий крок може відважитись тільки неординарна і смілива людина. Думаю, що 38-річна Марія Колесникова — майбутній білоруський глава держави.
Олександр Горобець
