На «Українській правді» з’явилася стаття про грандіозний розворот команди Зеленського у бік Росії, про ліквідацію всіх європейських практик. Стаття загалом поверхова, але сама констатація факту правильна. Не повторюватиму всоте, що все це було прогнрозовано.
Лише з сумом констатую, що це вже вдруге у моєму свідомому житті відбувається. Перший раз, коли такий жахливий, такий корумпований Кучма вирішив узяти чіткий курс на НАТО і ЄС. Ясна річ, що там був двигун — Марчук. Але тим не менше Кучма не був проти.
І тоді проти нього застосували цілий арсенал дискредитації. Звісно, на той час ми були не досвідчені, не розуміли звідки ноги ростуть. Ситуація завершилася тим, що Кучму поставили на «розкарячку». І він змушений був проводити політику двовекторності, а головою адміністрації президента посадовив Медведчука.
За минулої влади це все повторилося. Різниця була лише в тому, що у нас уже був негативний досвід, який з висоти часу допомагав усвідомити, що тоді насправді відбувалося і зробити висновки. Але висновки не зробили.
Такий поганий, такий корумпований Порошенко з купою «косяків», але твердою рукою рухав Україну до НАТО і ЄС, навіть своїх заклятих критиків і промосковських прихованих діячів змусив підтримувати цей курс публічно.
Але суспільство хоче всього і одразу. В цьому виявляється його інфантильність. Я ще це порівнюю із жінкою, яку гвалтують, але вона не погоджується, аби її від гвалтівника рятував чоловік з плямами на репутації, мовляв, треба дочекатися лицаря на білому коні.
Ось всі гуртом, попри справедливість частини критики, завалили проєвропейського політика і обрали органічного совка, якому Рашка за своєю природою ближча. Крім того чолов’яга без жодного політичного досвіду, без найменшого поняття того, як працює економіка, як працюють міжнародні відносини… Тому такий його розворот був передбачуваний.
На щастя, за попередньої влади було закладено запобіжники, які не дозволяють ось так просто повернути країну до Москви. Певна річ, ще й суспільство змінилося. Воно теж є фактором потужного впливу і тиску на совка при владі. Тому не факт, що добродію Зеляну вдадуться його маневри. Але «розгрібати» після нього доведеться ду-у-уже багато.
Це було б не страшно, зрештою, це теж досвід корисний. Але не зник головний фактор загрози — 150 тисяч російського війська на нашому кордоні. Якщо, не дай Бог, Росія почне широкомасштабнішу війну, мені страшно уявити, як ми воюватимемо з таким головнокомандувачем.
Ну і припускаю, що наступний рішучий президент, який твердо поведе країну до Європи, з’явиться років за десять, як мінімум. Хотів би помилятися…
Юрій Луканов
