Наразі питання «вирішують», точніше, притрушують, а якщо ще точніше — придушують.
Революція гідности, зазнавши неабияких людських втрат («Небесна сотня», це те, що нам знати, а окрім того леґіон пропалих безвісти і покалічених), так і не закінчившись логічно, зависла в повітрі: добробут – у далекому тумані, безпека – моторошна, справедливости – катма: всім дали виїхати-забратися-втекти (слова синонімічні, результат один), ніхто і досі не покараний.
Колишні грошові мішки, провладні чи антивладні, називайте їх як хочете, олігархат, – знову, здобрившись у парламенті «свіжими» обличчями, самі себе вибрали нагору, на поважних народних слуг.
Босота парламентська…
Державна система, бачить Бог, стає «вором в законє».
Зрештою, вона завжди така, як на мене, була, тільки припаковувала себе тією чи тією ідеологією, доходжу думки, сценарно проглядаючи історію життя своїх дідів-прадідів, реабілітованих аж через ціле ЖИТТЯ. А праведних доброчинних воїнів, подвижних людей, брати і обертати на бандитів.
Усе висить бетонованою стелею.
Лежить пластом. Не пробити.
І всі, знову ж таки, наче за Україну і наче бути за неї не заважає ніхто? Тільки за яку Україну?! – цього не добрати…
Олександр Сопронюк
