Сьогодні неділя.
Йду вилицею – довкола ні душі. Тож, тихенько наспівую собі — «… О, сизокрилий птах».
Нарешті дістався арки між будинками, що веде у двори. А там теж нікого і потрясна акустика. Я як заволаю: «… Лишив мене одну зустрінути весну!»
Тієї ж миті з-за стовпа вискакує переляканий пес і починає несамовито гавкати, ще дужче, ніж я співаю.
Я й не встиг злякатися, бо, перш ніж прийшов переляк, побачив, що пес тікає.
Далі я вже йшов мовчки та й думав, що, мабуть, влітку не можна співати пісень про весну – виникають конфліктні ситуації.
Валентин Ткач
