Порівнювати Донбас з Афганістаном, про що читаю другий день поспіль в різних виданнях, вважаю не надто правильним. Спільного — лише російське вторгнення на територію чужої держави під приводом захисту чогось…
Згоден, що війна в Афганістані підточила СССР. Згоден, що про Афганістан намагалися до останнього не говорити більше, аніж кілька фраз у програмі «Время».
1986 року у мене, тоді ще старшокласника, був конфлікт із районною газетою. Я написав замітку про ветерана-«афганця», якого воєнрук привів до нашого класу. Ту замітку з райгазети мені завернули, ще й насварили: мовляв, державна таємниця.!, ще раз таке напишеш — і маму викличуть до КГБ. А поки проведе розмову участковий…
Що ж до різниці із Донбасом, то вона суттєва. Можна і треба по-різному ставитись до внутрішнього устрою Афганістану. До того, як вони там живуть і які цінності мають. Але ті, кого називали душманами, не кричали: «Брежнев приди!»
Вони засіли в горах і шмаляли по окупантах з гранатометів. Так, були американські поставки, була прихована сутичка США і СССР. Але саме місцеве населення не треба було мотивувати шмаляти російського окупанта.
На Донбасі такого нема. Не є. Ніт.
Ніхто за териконами з базуками не ховається. Аналогів душманів, які б активно партизанили і били росіянам та сепарам у спини, теж нема.
Ліквідація захарів, гіві, моторол і дремових — це ФСБ РФ. А місцеве населення волало «Путин, приди!»
Хоча, власне, я тут не лише про Афганістан і ОРДЛО. В неокупованій Україні — проросійський реванш. Ось, про що я. Тут теж симпатизують Росії, не опираються російському, і навіть хочуть Путіна. Не там, а тут. Поки що — не на повен голос. Не всі. Але, порівнюючи з Афганістаном, серед душманів колаборантів було в рази менше.
Андрій Кокотюха
