Ні капітуляції – це такий собі лозунг. Ні Зеленському – принаймні було би зрозуміліше й чіткіше. Ні Лугандону – це взагалі був би ідеальний лозунг. Натомість поки акції мають назву «Ні капітуляції» — вони лишаються суто тематичними акціями, приуроченими суто конкретній темі, і не ставлять ніяких (повторюю – ніяких) фундаментальних вимог.
Вузько-тематична акція.
За її логікою — умовно кажучи, якщо Зеленський заштопорить формулу Штайнмаєра, то всі нинішні мітингарі мали б у такій самій велелюдній кількості вийти й подякувати своєму президенту за те, що він послухав, молодчинка така.
Саме тому я доволі стримано ставлюся до акції «Ні капітуляції». Була б «Ні Зеленському» чи «Ні Лугандону» — інша справа. А наразі позиціонування «Ні капітуляції», як це не парадоксально, навіть на руку зеленим, бо коли сепаратисти забакланять формулу Штайнмаєра, це стане політичною перемогою Зеленського для внутрішньої публіки. Він вийде в плюсах з цієї ситуації.
По-друге, і це важливо.
Лозунг «Ні капітуляції» залишає за бортом усіх, хто виступає проти повернення ОРДЛО як такого. Всі, хто виступає за стіну чи за від’єднання – наразі не почуті. А таких людей багато.
Можливо, я щось не так зрозумів – люди вимагають повернення Донбасу на довоєнних умовах. Як на мене, то це ще гірше. Це гірше навіть від особливого статусу (проти якого я теж). Тому що повертати території на правах звичайної області, як ні в чому не бувало, є тією самою капітуляцією, тільки завуальованою.
Я не почув на мітингах жодної вимоги стосовно закону про колабораціонізм, який би гарантував тривале ув’язнення для всіх діячів «ДНР-ЛНР». Не почув жодної вимоги позбавити громадянських прав мешканців «Новоросії». Жодної вимоги про відшкодування Росією завданих збитків, адже відбудова розграбованого мордору ляже на наш бюджет. Без цих вимог я не бачу ніякого сенсу в поверненні. Тоді вже краще лишити в спокої цю тему.
Тим паче, на міжнародному рівні існує консенсус, що без особливого статусу ці території взагалі не повернуться. Ніколи. Особисто мене це цілком влаштовує. Хай не повертаються. Ніколи. Шкода, що Майдан-3 цього не скаже вголос. А варто було б. Це теж думка частини суспільства.
Поза тим, я розумію і палко підтримую всі вимоги проти особливого статусу Донбасу (з амністіями, народними міліціями, місцевими виборами і т.д). Але тоді нелогічною є участь у таких мітингах прихильників Порошенка, позаяк саме він привніс в українську дійсність тему особливого статусу. Саме він у 2016 році презентував формулу Штайнмаєра, оголосивши про початок підготовки концепції виборів на окупованих територіях.
Не вдалося чи свідомо саботувалося – це вже тонкощі політичних викрутасів, але факт залишається фактом: автором теми особливого статусу Донбасу є попередній президент. Тож мені, м’яко кажучи, дивним є участь його прихильників у мітингах проти особливого статусу і виборів в ОРДЛО. Це шизофренія якась.
Гадаю, чесніше буде вийти і сказати, що насправді всі ці мітинги – це мітинги ПРОТИ ЗЕЛЕНСЬКОГО, а не за Донбас. І не в капітуляції тут справа, а в ПРЕЗИДЕНТІ. Бо багато людей бачать Донбас у гробу і білих тапочках. А от конкретно проти Зеленського — залюбки й аргументовано вийдуть.
А то знову виходить, як завжди: люди закохані у власний протестний порив (який я розділяю теж), у громадянську солідарність (яка заслуговує найвищих похвал) – а от прорахувати кілька кроків наперед — не судьба. Ну, хіба що це така репетиція (проба сил) Майдану проти зеленого чоловічка — тоді я двома руками за, але вже без зайвого «повернемо Донбас».
Остап Дроздов
