Останнім часом англійці зняли чотири знакові фільми – «Шпигуни-союзники», «Дюнкерк», «Смерть Сталіна», «Темні часи», в яких пронизливо звучить тривога війни. Наче знову над Європою повисли «темні часи». Здавалося б, цей фільм про Вінстона Черчілля – дивакуватого аристократа, незручного політика, старого буркотуна, грубіяна, епікурейця, що починає і завершує день склянкою бренді і сигарою.
Так, він тут головний персонаж, але головний герой – дещо інше. Ця особа, далеко не героїчної вдачі, увійшла в історію як людина, що єдино протистояла Гітлеру, можливо, навіть врятувала від його поневолення світ.
Але чим? Армією? Ні, британська армія була оточена і притиснула до Північного моря, очікуючи знищення. Союзниками? Їх не було, вони були розбиті в Європі, а в США панувала невизначеність. Згуртованістю влади? Парламент був повністю паралізований страхом. Хистом політика? Ні, рятівних ідей не було. Мужністю? Він і сам був смертельно наляканий і розгублений…
Тоді що ж?
Геній Черчілля інтуїтивно вибрав зброю, яка не на поверхні – в серці. Всупереч оточенню недругів, панікерів і зрадників, він виступає в парламенті з промовою до нації, до англійців. І звичайними словами пояснює їм, чому треба ставати на цю смертельну війну до останнього британця.
Тому, що народи, які впали в боротьбі, піднімаються знову. А ті, що покірно здаються, безслідно зникають.
За ці півгодини промови Англія стала іншою, змінилася формула її крові. «Неосяжна сила слова», про яку мовив ще Гоголь, поміняла людей, хід історії.
Навіть його політичний опонент віконт Галіфакс, який підбивав на угоду з Гітлером, змушений був зізнатися: «Черчілль мобілізував рідну мову і повів її на битву». Іншої зброї в Черчілля тоді не було. Але ця виявилася найпотужнішою. Недарма він згодом отримав Нобелівську премію з… літератури.
… А ще була поряд дружина, чи не єдиний його союзник в розраді. І вона казала йому: «Твоя сила – продовження твоїх недоліків. А мудрість – плід твоїх сумнівів». Теж слова. Здавалося б, прості…
Мирослав Дочинець
