Останнім часом англійці зняли чотири знакові фільми – «Шпигуни-союзники», «Дюнкерк», «Смерть Сталіна», «Темні часи», в яких пронизливо звучить тривога війни. Наче знову над Європою повисли «темні часи». Здавалося б, цей фільм про Вінстона Черчілля – дивакуватого аристократа, незручного політика, старого буркотуна, грубіяна, епікурейця, що починає і завершує день склянкою бренді і сигарою.
Ти пам’ятаєш: міст над сірою,
неквапно плинною водою,
Будинок творчості на пагорбі,
вогні прекрасної, як звістка, електрички.
А Ярина Вовчикова нашого батька любить. Про це все село говорить. І ще кажуть, що батько нас покине. Я трохи побоююся Ярину, особливо, коли йде із сокирою у нашому березі лозу рубати. Тільки вона не лозу рубає, а татка виглядає, хіба я не бачу. Бо так стоїть, мовби забуває, чого прийшла, і весь час на наш двір дивиться. Як татка побачить, то заусміхається і як не кинеться до нього, а як маму побачить, то хутенько ховається у гущавину і щось там тюкає.
Ми з Бодьом спускались в долину. Як завжди, під час відвідин Перевалу, виявилась несподівана обставина, що захопила нас зненацька і визначила настрій та плин розмови. Цього разу ми взнали історію імені вуйка Дезя. А це – фантастика: мабуть було б легше позичити гроші у таксиста, ніж довідатись про цю місцеву легенду. Ще коли вуйко не був вуйком, а лише малим дітлахом ходив до школи, якось вчитель на уроці завів бесіду про імена. Всім учням у класі він пояснював історію походження їх імен. Дійшла черга і до малого Дезя. Вчитель пояснив, що це зменшувальне ім’я від повного – Дезидерій. Він розповів, що так звались королі, римські імператори, а найбільш відомим історичним прикладом є видатний філософ Еразм Роттердамський Дезидерій.
