Моя бабуся по маминій лінії не мала доброї освіти, але вона завжди говорила, що немає гіршого життя, як життя із росіянами та ще й в СССР. Оце горе — говорила вона. І що робити суспільству, що зрослося з тією клятою Росією? Як би тяжко не було, ми подолаємо Росію і на фронті, і в самих собі. Це процес тривалий, але еволюція українців очевидна.
Коли вигнали Януковича — тоді вигнали той зеківський світ, що в Росії перестав бути маргінальним — подивіться на Пригожина. Пригожин — це кінець русской государствєнності. Розумово відсталий Кадиров цю государствєнность прихлопне. І це буде також концом русской рєчі. Рєчь лишиться, але розмовлятимуть нею в Україні маргінали і неосвічені люди. Була рєчь мовою успіху й культури, стане русскій язик мовою невдах, кримінальних елементів і відвертих злочинців, а також злидарів без унітазів.
Русская словєсность перетвориться на музейний експонат. Однак це не означає, наче можна не боротися за українізацію. Боротися треба, але без криків до матерів, що розмовляють зі своїми дітьми російською. Треба не кричати, а спокійно і доброзичливо заохочувати людей розмовляти українською.
Не можна когось виховувати. Я одразу пригадую, як одна дама виховувала вже згадану мною бабу, що розмовляла зі мною в трамваї українською. Щоправда, моя баба відповіла тій дамі польською, бо вчилася вона у польській школі, а дама констатувала, що ми нє русскіє люді.
А от журналістів, що не вміють послуговуватися словом, треба все ж або вчити українській, або визнавати їх професійно непридатними. Існування російськомовної і україномовної тусовки в Україні — це дуже погано, але це скінчиться. Боюся, я до цього не доживу, але Україна не буде з рос. мовою. Це просто неможливо. Відбудеться перехід на українську. Він уже відбувається.
Роксана Харчук
