Дивуюся, що вони їдять, чим запивають, з якими, власне, продуктами харчування потрапляють у їхні треновані тіла ті руйнівні бацили, котрі спонукають декотрих українських зірок спорту як не до дивних висловлювань, то нерозважливих вчинків?
«Естафету» замаскованого дворушництва, образи українству впевнено і уже здавна поніс Олександр Усик. Він і гопак станцювати мастак, і подарувати свої боксерські рукавиці сумнівному душпастирю – для нього не проблема, а потім ще й тримає українські кулаки за рускава витязя на прізвище Повєткін…
Як воно у нього виходить?!
Журналісти напряму запитували, і не раз. Натомість великий чемпіон замість говорити по ділу – лиш словесну «пургу» здіймає та звинувачує усіх довкола в… провокаціях.
А тепер ось інша зірка, вже з футбольного світу — Олександр Зінченко потрапив у «офсайд». Цей простий молодий хлопака з провінційного містечка Радомишль, поживши добрим життям у Європі, обтесавшись і вичухавшись трохи спершу в Нідерландах, а тепер і в Англії, граючи за збірну України, ще й Instagram опанував.
І там, у тому Інстаграмі, хильнувши кілька грамів якогось доброго питва, а, може, натверезо, публічно підтримує бійця ММА, росіянина Хабіба Нурмагомедова у його недавньому поєдинку з британцем Конором Макгрегором.
Більше того, наш Сашко, нагадаю, гравець збірної України, так розпалився, що в тій соціальній мережі, привселюдно, взявся навіть погрожувати Макгрегору. Радить йому його язик «тримати в роті»…
Таке враження, ніби Зінченко родом відкілясь із НіжнєгоТігіла, а не із Житомирщини.
Але найдалі, здається, пішли у своєму неусвідомленні хто вони, заради кого їхній спорт і ким вони взагалі є — нападник київського «Динамо» і збірної України Артем Бесєдін та його колега із «Шахтаря», захисник збірної України Микола Матвієнко.
Ці, з дозволу сказати, збірники в тому ж Instagram уподобали нещодавно пост російського виконавця Тіматі (на фото угорі), в якому той вітає президента РФ з днем народження.
Чорнявий репер холопськи згинається перед своїм «государєм» у три погибелі, називає Путіна «гідним президентом». І наші хлопці, браві гравці збірної України, ставлять лайки, тобто підтримують вітання, аплодують і всім серцем – «за»… Без принуки, а «при світлому умі й чистій совісті» множать кількісно овечу кошару суцільного мокшанського «одобрямсу».
Дивина та й годі!
На плечах цих спортсменів майки однієї держави, а «мекають» захоплено у бік іншої, ворожої.
Це по суті, мов така собі трансформація вибухів на армійських складах – у Балаклії, у Калинівці… І нинішніх, приічнянських.
Тільки на відміну від отих заскладованих на закритих віддалених полігонах, суто мілітарних боєкомплектів, ці заряди – страшнішої дії, бо вони в епіцентрі події, носять показні символи держави, збирають зали і стадіони. Але, схоже, готові здетонувати, чекаючи свого часу.
Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
