«… Не пригадую хто нас звів докупи. Назарій прийшов до мене додому в гості. Тоді модно було робити помешкання з камінами, гіпсовими ліпками… Мені вручили ордер на квартиру на вулиці Горького в Києві. Разом зі мною в тому будинку поселилося чимало наших (Василь Рац, Вадим Каратаєв), і спортсменів з різних видів спорту, переважно легкоатлетів, — чемпіонів світу і Європи.
Ремонт у квартирі робив мені, як і Ігорю Бєланову, Михайло Бродський, так-так, той самий.., одіозний депутат. Чому згадав про інтер’єр, бо про нього нагадують наші спільні з Назарієм фотографії того дня. Пригадую, що вдягнув спортивний костюм, підготував високому гостю футбольний м’яч з автографами гравців нашого «Динамо», а Яремчук подарував свою велику платівку «Незрівнянний світ краси».
Знимкував нас хтось з професійних фотографів, адже невдовзі в кіосках «Союздруку» і на книжкових прилавках з’явилися невеличкі календарики, які мали шалену популярність. Два найвідоміші Яремчуки (вибачаюсь за нескромність). Один з м’ячем, інший — з платівкою. Треба визнати, що наклади тоді були величезні, мільйонні, а ціна, як на нині, зовсім смішна, — всього три копійки. Розбирали їх десятками, обмінювалися, дарували, пересилали. Що таке справжня популярність!
Ми вітали один одного зі святами, з днями народжень. Постійні поїздки і вічні переїзди не давали можливості нам бачитися стільки, скільки би хотілося, але ми продовжували дружити. То в нього гастролі, то в мене — матчі, збори, тренування, і все не вдалося мені завітати до нього, до чернівецької оселі, куди Назарій мене не раз запрошував.
Він мені імпонував: веселий, життєрадісний, розважливий, завжди усміхнений, досвідчений, добрий, справедливий. Усе найкраще і найсвітліше було в ньому і йому це дуже пасувало.
Що цікаво, ні я у футболі, ні Назар на естрадній сцені, ніколи не мали якихось прізвиськ, «кликух», нас ніколи не прозивали, до нашого гарного прізвища Яремчук подібне не прилипало. На відміну від багатьох футболістів, у яких від прізвищ і брали вболівальники скорочені прізвиська: Муня, Бєс, Завар…
Хоча ми, динамівці, представляли честь України і українського спорту, мовою команди завжди залишалася російська… Грішили. На відміну від Назарія, який повсюдно розмовляв і співав рідною мовою. Я ж зі своєї закарпатської довгі роки переучувався на іноземну, на російську…» — пише Іван Яремчук у книжці «Незрівнянний світ краси Назарія Яремчука»
Михайло Маслій
