Спорт

Фланг Лужного

Цими днями, а саме 5 серпня, футболісту київського Динамо, капітану, Олегу Лужному виповнився 51 рік. Мені пощастило бачити його гру на стадіоні, хоча, мабуть, ніхто не скаже, що Олег вірізнявся особливою технікою.

Але Лужний вірізнявся практично від усіх футболістів.
Так, він був нащадком Дем’яненка, ще одного капітана, який прибирав на себе практично увесь фланг, але коли грав Лужний, то це був не просто його фланг, як футболіста. Це був його фланг, як людини.

Він володарював на власному фланзі життя і стільки металевого скреготу ніг, стільки тваринного страху суперників, стільки напруження та адреналіну не відчувалось більше ніде на полі.

Фланг Лужного – це термін із методички, слова із словничка, які всі мали запам’ятати. А ще, давно-давно, мені пощастило перетнутися з ним.

Я малим займався футболом і практично щотижня був на стадіоні Динамо, коли грав дубль киян. Потім я змінив футбол на боротьбу, але все одно ходив на стадіон.

Автографами динамівців у мене було розписано ледь не все, що було під руками, — квитки, газети, фотографії, обгортки від шоколадок.

Було так заведено, що основа динамівців ходила на матчі дублерів, тож за тижні-місяці-роки походів на стадіон моє обличчя тут настільки узвичаїлось, що зі мною вітались ледве не всі футболісти. Хоча, правду кажучи, таких як я було немало.

Так от, якось з друзями, було мені років 14-ть, пішли ми на хокейний матч київського Сокола. І в певний момент, десь перед самою перервою між періодами, я помічаю на два ряди нижче футболістів Лужного та Панкратова.

Вони підводяться з крісел і дещо розгублено крутять головами, ніби когось шукають. І ось прибалтієць Панкратов раптом опускає очі, а був він двометровим амбалом, і помічає щось знайоме. Але чомусь дивиться в мій бік.

Звісно, я міг сподіватися, що моє обличчя йому знайоме, але бути впевненим – ні. І от вони дивляться на мене і Панкратов несподівано каже: «Пішли…», і тицяє обличчям до виходу. Звісно, я впевнений, що говорять не до мене, тож озираюсь, але… позаду нікого немає. І Панкратов знову каже «Пішли-пішли…» .

І коли я допетрав, що звертаються якраз до мене, усе, на що я спромігся, це: «Куди?!»

На повному серйозі вони дивляться на мене і синхронно кажуть: «Третім будеш». При цьому Лужний на тлі Панкратова виглядає так собі, тож я дивлюсь на амбала, як на головного…

Мені було 14-ть, то, я ніяково посміхнувся і відмовився.

Пацани поруч сиділи і дивились на мене як на ідіота. Вони не могли повірити, що я не пішов з динамівцями. Тож, заради об’єктивності не можу точно сказати, що саме мені пропонували, але так само заради об’єктивності варто сказати; досі шкодую.

Лужний із Панкратовим тоді на мою відповідь видихнули і сказали: «Як хочеш…»

І пішли на вихід.
На третій період вони вже не повернулись. Тож, вітаю, капітане! Третім буду!

Юрій Строкань

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.