Спорт

Максим Крипак: узагальнений образ Паралімпіади-2020

Літня Паралімпіада-2020 в Токіо тепер сторінка яскравої спортивної історії. За дванадцять днів, з кінця серпня до початку вересня, розіграли 539 комплектів нагород. Їх вибороли спортсмени з 86-ти країн світу – це рекордна кількість країн, що завершили Паралімпіаду з медалями.

Нашій збірній забракло лише двох нагород до цілої сотні. Із 98-ми медалей – 24 золоті, 47 срібних та 37 бронзових. Українці змагалися в п’ятнадцяти видах спорту, і в десяти досягли успіху. Найурожайнішим на медалі стало плавання: 14 золотих,18 срібних та 11 бронзових. В легкій атлетиці наші спортсмени вибороли 24 медалі: 6 золотих,15 срібних і 3 бронзові.

За загальною кількістю нагород Україна потрапила до п’ятірки найкращих на Олімпіаді. Що ж до медального заліку, то ми на шостому підсумковому місці, пропустивши поперед себе лише Китай, Велику Британію, США, ПКР та Нідерланди. За нами відповідно – Бразилія, Австралія, Італія, і завершує десятку найкращих Азербайджан.

Для збірної України Паралімпіада в Токіо – одна з найрезультативніших, проте вперше з 2004 року ми «випали» з топ-4 медального заліку. Саме на шостому місці українці фінішували в Афінах 17 років тому. Натомість маємо рекорд за срібними медалями та повторили результат Пекіна й Афін за кількістю золотих нагород. А 23 українські атлети здобули по кілька медалей.

І найбільше, що втішає за підсумками токійських баталій: наш плавець Максим Крипак отримав звання найтитулованішого спортсмена цих Ігор. У його скарбниці – 7 медалей: 5 золотих і по одній срібній та бронзовій.

Спортивна доля Максима Крипака є свого роду узагальненою для всієї нашої параолімпійської збірної, де чи не кожен – людина мужня та з великим серцем. На попередніх змаганнях у бразильському Ріо Максим Крипак також виборов 5 золотих нагород та ще три «срібла». Таким чином в його активі – 15 паралімпійських медалей на дистанціях від 50 до 400 метрів вільним стилем та в естафетах.

Але шлях до цього неймовірного успіху тернистий. Був навіть період в житті Максима, коли він міг залишити спорт назавжи. Нині йому 26 років. Він харків’янин, народився з вродженими порушеннями опорно-рухового аппарату, має проблеми з правою ногою. Але попри це починав змагатися зі здоровими плавцями у школі олімпійського резерву (таким було категоричне рішення батьків).

«Проте з віком інвалідність все більше давала про себе знати, на рівних конкурувати зі здоровими суперниками Максиму ставало важче. Щоб не розлучатися зі спортивною кар’єрою, мусив перейти у паралімпійське плавання», – читаємо про Максима на сайті Харківської міської ради.

Певний час батьки взагалі приховували від хлопця його інвалідність. «Мало хто знав, що він має інвалідність з дитинства. Ми не говорили йому правди. У нас була вигадана історія, що він просто забився й треба було відрізати пальчик, – розповідає мама спортсмена. – Через перехід у паралімпійський рух мав проблеми з олімпійськими тренерами, з якими тренувався раніше. Його відрахували зі спортивної школи й заборонили відвідувати орендований ними басейн. Довелося за власні гроші купувати абонемент у приватному басейні й готуватися до головного спортивного змагання самотужки…»

Таким, на жаль, є сьогодні український спорт вищих досягнень: у ньому, як і в нашому повсякденному житті, всього досягаємо не завдяки, а всупереч… Залишається сподіватись, що доживемо до того часу, коли все в нашій країні перевернеться з голови на ноги. Коли ноги будуть міцними, а голови – просвітленими…

Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.