Як воно – перевтілитися у футболіста елітного клубу Динамо (Київ), пройти від роздягальні до смарагдового газону, де на трибунах вже очікують на тебе тисячі вболівальників? Студенти Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка мали таку нагоду, а зорганізував нам те і люб’язно зголосився бути гідом Анатолій Якович Колоша, заступник директора столичної арени і її головний агроном.
Київський динамівський футбольний клуб засновано 1927 року. Клуб зародився, але не було стадіону. За три роки товариство «Динамо» отримує дозвіл від Комітету господарства УРСР на будівництво…
Проект стадіону «Динамо» виготовила група фахівців під керівництвом Василя Олександровича Осьмака, українського вченого і архітектора, професора КПІ, до речі, троюрідного брата Григорія Чупринки. За зразок взяли один із найкращих на той час у Європі – берлінський стадіон.
Спортивну споруду зводили переважно «вороги народу», хоча офіційно писали, що будують «силами ентузіастів із працівників НКВС»…Територія була обнесена колючим дротом, стояли високі вежі з озброєними охоронцями…
Для того, щоб побудувати стадіон, мусили зробити унікальну дренажну систему – від заболоченої місцевості відвести воду, а потім звести насип, висотою 6 метрів. Насип вивершували з будівельних відходів. Звозили сюди на початку 30-тих років весь непотріб. А непотребом комуністів на той час були руїни розвалених ними церков, соборів, маєтків…
Та давня споруда, побудова на людських кістках, і простояла в Києві аж до 1978 року, поки не взялися за реконструкцію до Олімпіади-80…
Анатолій Якович Колоша – цікавий оповідач. Він взагалі дуже незвичний чоловік. Майже піввіку свого життя присвятив українському футболу. Він не тільки в столиці, а і у всій країні – один з найавторитетніших фахівців з футбольних газонів.
Що таке – грінкіпінг?
«Так трапилося, що я випадково став причетним до спорту. 1974 року побачив оголошення: «Пропонується робота: поливати футбольне поле»… А що бідному студенту треба? Підробити! Ото я й пішов підробляти…», – розповідає Анатолій Якович.
Відтоді ось уже 47 років плекає футбольні газони. Цивілізована Європа цю справу називає – 
грінкіпінг. У нас це щось маловідоме, але вже досить поширене і затребуване за кордоном. Ще Боккаччо у «Декамероні» описував газони…
«Ми голосуємо за найкращого футболіста, а, наприклад, в США найпрестижнішим є голосування за грінкіпера», – каже Анатолій Колоша. Першість у цьому ремеслі веде США, потім Канада. Найцікавіше, що уславлена своїми газонами Великобританія використовує тільки свою траву, і жодного жмутка її не продає нікому… Британські газони настільки міцні, що жодні бутси, за жодної погоди їх не здатні розірвати!
Щодо штучних газонів, то тут неперевершені майстри — японці. Газони в них навіть мають запах…
Система газонів, з якими працює динамівський клуб під орудою Анатолія Колоші, зветься – Грінфілд. Основа – чистий пісок. На нього укладають синтетичну траву, потім знову шар піску (4 см) — і вже потім жива трава. Це доволі надійний метод, аби поле було в належному стані.
Аби утримувати таке футбольне поле, потрібні не лише зусилля, а й великі кошти. Грінкіпінг – задоволення не з дешевих. Обслуговування, скажімо, динамівського газону коштує на рік 10 тисяч євро (насіння, агропрепарати, мінеральні добрива). І це не враховуючи коштів на воду, тепло і заробітну платню численному апарату обслуговування…
Про COVID-19 і про себе…
Слухати про те, як росте трава і як доглядають за газонами з вуст розважливого Анатолія Калоші можна годинами, але майбутні акули пера хочуть знати про все. Тому розпитували 
навперебій і про різне. Скажімо: чи зачепив зіркову команду коронавірус?
— Більшість команди і багато хто з динамівської обслуги, на жаль, перехворіли на коронавірус, — зізнається Анатолій Якович. – Печальним є і те, що хлопці ось уже довгий час грають без глядачів. Це і морально важко, і фінансово. Подивимось, що буде далі…
— Де в Україні вчать доглядати за газонами?
— В Україні, напевно, ніде. У нас це поки що професія самоуків… Скажімо, сам я — філолог з незакінченою освітою… Свого часу мені не дали закінчити університет, бо 22 травня біля пам’ятника Тарасові Шевченку читав українські вірші. Раніше було заведено вдома, біля ікон тримати портрет Тараса Григоровича і там його вшановувати. Тоді уклонитись Кобзареві публічно – означало навернутися до націоналізму. Проте, бачите, мій націоналізм не заважав мені довгий час працювати опорядником стадіону. Власне, я не тільки траву сіяв і косив, а й духовно розвивався…
… Неочікувано екскурсія стадіоном завершилась бесідою про поезію. Виявляється, Анатолій Якович усе своє життя римує. Він почитав нам кілька своїх віршів. Вони такі ж елегантні і соковиті, як і його доглянутий газон. Ось один із них:
Вікно відчинене у ніч,
де ллються пахощі бузкові,
де соловейко віч-на-віч
клянеться ластівці в любові.
І у святковій тишині
холодний місяць сяйво сіє.
Богиня слів, скажи мені,
скажи чому я не посмію
в шовково лагідній траві,
під тінню верб тебе пізнати,
торкатись губ твоїх в крові
і цілувати, цілувати…
Сплітаючись вінками рук,
ятрать на серці ніжні рани.
У полум`ї солодких мук
допоки не настав світанок
Мені ж тебе не досягти,
хоча й любов моя глибоко.
Ти зриш на мене з висоти
своїм недремним мудрим оком,
забравши рештки моїх сил,
котрих мені і так не треба.
Серед весни густих кадил
під святістю твойого неба.
Хоч ти для мене не свята
та непорочна і всепіта,
як це повітря і вода,
що заблукала серед квітів.
Неначе в райському гаю
злилися із пташиним хором.
Дозволь мені і віспою
тебе під дивним омофором,
возвидну храм в ім`я твоє,
щоби боги тобі служили.
Хай кров мою кохання п`є,
яка клекоче буйно вживо.
І дум моїх щоденний біль
сопілкою в ночі гуляє.
У золоті серед світил,
що зорями на небі сяють.
Чого бажаєш ти давно
Владичиця моїх ілюзій?
Відчинене у ніч вікно,
де тільки ти і наша муза.
Анастасія Мосєєва, Ксенія Ляпіна, Денис Савич,
студенти Інституту журналістики
Київського університету імені Бориса Грінченка
