«Я можу бути білим або чорним. Але сірим не буду ніколи», — сказав якось Дієго Марадона… Вперше я побачив його гру, коли мені було 12 років — і був вражений. Він обводив пів команди суперника, і ті стояли знічено, розводячи безпомічно руки…
Він був одним із тих геніїв, які здатні зробити зі спортивної гри справжнє мистецтво!
В житті Марадони було багато всякої фігні, про яку навіть не хочеться згадувати. Він мав специфічні погляди на політику, релігію, спорт, суспільні норми. Можливо, чорного в його житті було аж надто, набагато більше, ніж мало би…
Але сірим він таки не був ніколи! Назавжди запам’ятаю його таким.
Сергій Бригар
P.S.
… Мій кумир дитинства, який врешті-решт став наркоманом, посміховиськом і фанатом Путіна… Але все’дно не затьмарив і не перепаскудив усієї тієї неймовірної магії його футбольної кар’єри, хоч, мушу зауважити, Дієго Армандо дуже старався…
Володимир Гевко
