Кілька років тому у селі Великі Крушлинці на Вінничині випадково відкопали скляну пляшку з просом. Зерно пролежало у землі 80 літ. Пляшку закопав під деревом Семен Побережняк. Чоловік сховав ту пляшку в кінці свого городу під коренем осики, коли у селян 1932-го року масово забирали усе зерно з обійстя.
Навесні чоловік хотів посіяти це просо, щоб врятувати сім’ю від голоду. Та не зміг його знайти, бо не міг згадати, де сховав. До кінця віку жалкував, що не зробив мітки на дереві. Не пробачив собі, що тоді від голоду у нього померла донька Юстина і її троє дітей – дві дівчинки і хлопчик. Усі спухли від голоду.
Відкопав пляшку його правнук у листопаді 2012-го.
— В кінці городу пеньок осики мішав оранці. Почав його викорчовувати. Вдарив сокирою по кореню. Земля розпушилася і я побачив дно пляшки, — розповідає Роман Сорока. — Через скло помітив зерна проса. Таке чисте, ніби його щойно насипали. Зерна почорніли тільки в горловині. Дід, мабуть, щільно наштовхав його в пляшку. У той час мама стояла біля мене. Кажу: «Дивіться, знайшов золото!» А мама відказала, що ці зернятка колись були дорожчі за золото. Цим зерном можна було половину городу засіяти.
Ця пляшка із зерном зараз виставлена в краєзнавчому музеї Вінниці.
Роман Котляр
Фото Юрія КОВАЛЯ
