Голова Міжнародного олімпійського комітету Томас Бах, незважаючи на те, що Олімпіаду через пандемію довелось перенести на рік, все ж вважає: цьогорічне олімпійське свято в Токіо вдалося на славу! З такою думкою категорично не згодні мільйони вболівальників з усього світу, яких позбавили можливості перебувати на спортивних аренах японської столиці.
Очевидно, мають слушність обидві сторони. Олімпіада, що відбувається раз на чотири роки, для кожного спортсмена – справа всього життя. І навіть за таких екстремальних умов, як було цього разу. Через коронавірусні обмеження змагання відбувалися з дотриманням найсуворіших санітарно-епідеміологічних вимог і майже без глядачів. А все решта – як зазвичай: і перемоги, і поразки, і нові вершини та рекорди, і, звісно ж, суперечки та скандали.
Наше видання відслідковувало хід змагань, про деякі найяскравіші події, пов’язані з вітчизняними олімпійцями, ми писали, а тепер – короткий підсумок Токійської олімпіади-2021, котра вже стала історією.
«Медальний кошик» України
Перемогу в неофіційному командному заліку «вирвали» олімпійці США. Інтрига й боротьба затяглися аж до останнього дня змагань, коли американці, зрештою, обійшли спортсменів з Китаю. Олімпійці США мають у кошику 39 золотих, 41 срібну і 33 бронзові медалі. Китай відповідно – 38, 32 і 18 медалей. Третє місце неочікувано для всіх посіли господарі-японці (27, 14, 17).
Українські олімпійці, якщо порівнювати нинішні результати з набутком Олімпіади 2016 року в Ріо-де-Жанейро, прогресують. В Бразилії ми мали 11 олімпійських медалей (2 золоті, 4 срібні та 5 бронзових), а з Японії веземо додому вже 19 медалей: одне золото, 6 срібних і 12 бронзових. В загальному заліку – це 44 позиція. Що ж до загальної кількості завойованих нагород, то Україна посіла 16-ту позицію світового рейтингу.
Наші олімпійці мають нагороди у греко-римській боротьбі, синхронному плаванні, академічному веслуванні, боксі, стрибках у висоту, карате, велотреку, вільній боротьбі, плаванні. Зокрема, Жан Беленюк виграв «золото» у греко-римській боротьбі (вага до 87 кг). «Срібло» здобули каратистка Анжеліка Терлюга (вага до 55 кг), плавець Михайло Романчук (плавання 1500 м вільним стилем), каноїстки Людмила Лузан і Анастасія Четверикова (веслування на байдарках і каное, каное-двійка, 500 м), боксер Олександр Хижняк (вага до 75 кг), а також велосипедистка Олена Старікова (велоспорт-трек, спринт). Олімпійська «бронза» – у дзюдоїстки Дар’ї Білодід (до 48 кг), фехтувальника Ігоря Рейзліна (шпага), плавця Михайла Романчука (800 метрів вільним стилем), Олени Костевич та Олега Омельчука (кульова стрільба, мікст), тенісистки Олени Світоліної, борчинь Алли Черкасової (до 68 кг), Ірини Коляденко (до 62 кг), плавчині Марти Федіної та Анастасії Савчук (артистичне плавання, дует), каноїстки Людмили Лузан (веслування на байдарках і каное, каное-одинак, 200 м), каратиста Станіслава Горуна (до 75 кг), легкоатлетки Ярослави Магучіх (стрибки у висоту), а також у плавчинь Владислави та Марини Алексіївих, Катерини Резник, Анастасії Савчук, Ксенії Сидоренко, Марти Федіної, Аліни Шинкаренко, Єлизавети Яхно (артистичне плавання, група).
Міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт повідомив, що за виграні призові місця та медалі на Олімпійських іграх, українські спортсмени цього року отримають від держави грошову винагороду: за «золото» – $125 тис., за «срібло» – $80 тис., за «бронзу» – $55 тис.
Нюанси
Спортивні оглядачі, аналітики і хронікери уже повідомили, що Олімпіада в Токіо багато чим відрізнялась від попередніх. Найперше – загальний інтерес до головних змагань на планеті, якими, без сумніву, є Олімпійські ігри, помітно впав. Таке зафіксували відповідні заміри телеаудиторії. Можливо, до того спонукала перевантаженість програми Ігор: у Токіо розігрувалось 339 комплектів медалей, тоді як у Ріо-де-Жанейро – 306. З’явилися такі екзотичні дисципліни як, наприклад, серфінг, скейтбординг та карате.
Критики роздутої програми нарікали, що відбувається девальвація звання олімпійського чемпіона, закликали скоротити програму. Негативно на Олімпіаду вплинула і пандемія Covid-19, депресивність уже згадуваних порожніх трибун. Попри те що кількість інфікованих у Токіо під час Олімпіади неодноразово била рекорди (5 серпня в місті зафіксували найбільший добовий приріст хворих – 5042 людини), загалом ситуація залишилася під контролем. При цьому і голова МОК Томас Бах, і прем’єр-міністр Японії Есіхіде Суга запевняли, що ігри не впливають на зростання кількості інфікованих. Система протидії коронавірусу спрацювала дуже ефективно.
І спортсмени, і вболівальники все ж сподіваються, що на наступних літніх Олімпійських іграх у Парижі 2024 року все нарешті повернеться до старих добрих часів – з переповненими трибунами та без масок.
«Родзинки» і скандали
Вперше за історію Олімпіади цього року в Токіо змагався трансгендер – штангістка Лорел Хаббард з Нової Зеландії. Лорел до 35 років була чоловіком на ім’я Гевін. 2012 року змінив стать, а в 2017 році уже вона завоювала срібло на чемпіонаті світу в категорії понад 90 кг. Втім у Токіо спортсменка нічого «медального» не підняла, не взявши навіть стартової ваги. Зате весь час була в центрі уваги – її участь у змаганнях навіть викликала бурхливі дискусії. Одні стверджували, що це несправедливо щодо інших жінок-штангісток. Інші 
заперечували – мовляв, Лорел тепер «натуральна жінка, яка позбулась усього зайвого»…
Особливо дошкульними та ядучими щодо Хаббард стали численні випади російських ЗМІ – ті, як люті пси, що зірвалися з ланцюга, накинулись на «бідну жінку». І цькували Хаббард так непристойно, що на це звернули увагу у Міжнародному олімпійському комітеті. МОК констатував: на російських телеканалах стало критично багато коментарів щодо ЛГБТ-спортсменів. І заявив, що «дискримінації абсолютно немає місця на Олімпійських іграх».
Але найгучніше на Олімпіаді в Токіо вибухнув політично мотивований скандал, пов’язаний з командою Білорусі, точніше з її бігункою на 100 і 200 метрів Христиною Тимановською. Спортсменка мала необережність різко висловитися у соцмережах про спортивні і чиновницькі порядки в національній команді. Реакція білоруських чиновників була миттєвою: Тимановську розпорядилися зняти зі змагань і без зволікань відправити додому, пославшись на її «емоційно-психологічний стан». Посвячені люди з білоруської опозиції та правозахисники пишуть, що таке рішення ухвалив буцімто особисто Олександр Лукашенко, і на неї вдома чекала гамівна сорочка…
Але 24-річна бігунка попросила підтримки у МОК і в японської поліції та виявила бажання полетіти до Австрії. Відтак Тимановська опинилася в Польщі, влада якої видала їй гуманітарну візу. Туди, побоюючись переслідувань, відправився з Мінська і її чоловік-тренер.
Польська влада пообіцяла, що забезпечить бігунці умови для дальшої спортивної кар’єри. А МОК, вивчивши інцидент, відкликав олімпійські акредитації у двох тренерів збірної Білорусі, пов’язаних із справою Тимановської.
Та й ми «відзначилися»…
Є від чого і нашим чиновникам раків пекти. Українська легкоатлетка Марина Килипко показала найкращий результат у стрибках з жердиною в історії вітчизняного спорту на Олімпіадах, але вважає, що могла б досягти більшого, якби їй допомагав особистий тренер. В українській делегації, що рушила до Токіо, місця її наставнику Віктору Шевцову забракло. Зате вистачило місць великій армії чиновників від спорту, що вже традиційно липнуть до всіляких міжнародних делегацій як трутні до меду.
Єдиний український олімпійський чемпіон у Токіо та народний депутат від «Слуги народу» Жан Беленюк цілковито на боці Марини Килипко: вважає, що багатьох спортивних функціонерів можна було б залишити в Україні, а замість них відправити на Олімпіаду тренерів українських спортсменів.
Серед двох десятків спортивних функціонерів, що поїхали до країни вранішнього сонця – міністри, їхні заступники, заступники заступників, ексурядовці зі збанкрутілих партій, лідери яких повтікали до Росії…
«Вийшла на стрибки, дивлюся на трибуни – жодної живої душі з України. Я сама, абсолютно сама. У всіх тренери сидять, підтримка хоч якась – а я одна. Нікому не цікаво, як я стрибаю, що мені взагалі треба», – це присуд українському спортивному чиновництву від Марини Килипко.
Тенденції…
Проблема спорту вищих досягнень, як, власне, і фізичної культури загалом в Україні, вкрай болюча і задавнена. Та найгірше, що розв’язувати вузол ніхто навіть не береться. Яскравим і сумним прикладом плачевного стану вітчизняного спорту є той факт, що українські спортсмени завоювали на Олімпіаді в Токіо більше «золота» для інших країн, ніж для своєї.
У всеохопній соціальній мережі трапились на око цікаві підрахунки добродія Сергія Наумовича, який спробував систематизувати результати наших спортсменів-земляків, які тепер виступають за інші національні збірні. Ось декотрі з них.
Артем Долгопят (Ізраїль, спортивна гімнастика). Розпочинав займатися гімнастикою в Україні, але 2009 року, коли йому було 12, сім’я емігрувала до Ізраїлю. Для своєї нинішньої країни виграв золоту медаль.
Марина Голядкіна (Росія, артистичне плавання). Родом з Донецька. Після подій 2014 року змінила громадянство, виступає під прапором РФ. В Токіо стала чемпіонкою у командних змаганнях.
Ірина Зарецька (Азербайджан, карате). Ірина – одеситка. За Україну виступала до 2015 року, але погодилася на вигідну фінансову пропозицію Баку. Срібна призерка Токійської олімпіади.
Анастасія Близнюк (Росія, художня гімнастика). Донька колишнього голкіпера футбольної збірної України Іллі Близнюка. Народилася в Запоріжжі, але із сім’єю перебралася до Росії, де продовжив свою кар’єру її батько. Ухвалила рішення виступати за команду РФ… Виборола «срібло» в Токіо.
Сергій Тарновський (Молдова, веслування). Сергій народився у Львові. За Молдову виступає з 2013 року. У 2016-му на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро завоював «бронзу», але позбувся медалі через провалений допінг-тест… В Токіо «навеслував» на бронзову медаль.
Марія Стадник (Азербайджан, боротьба). Уродженка Львова. Програвши конкуренцію Ірині Мерлені, пристала на привабливі умови Азербайджану. Вже вигравши для цієї країни чотири олімпійські медалі: два «срібла» і дві «бронзи» (одна з них – у столиці Японії).
Олександр Бондар (Росія, стрибки у воду). Народився в Луганську. Громадянство РФ прийняв у 2015 році. На Олімпіаді-2020 – бронзовий призер у синхронних стрибках.
Ірина Кіндзерська (Азербайджан, дзюдо). Народилася в Кам’янці-Подільському. За Азербайджан виступає з 2017 року. Вийшла заміж за азербайджанця, відмовилася від українського паспорта. В Токіо – бронзова медаль.
Антон Плесной (Грузія, важка атлетика). Уродженець Дніпра. Громадянство Грузії прийняв у 2018 році, оскільки був незадоволений підтримкою, яка йому надавалась в Україні. Нині бронзовий призер в Токіо.
Гліб Бакши (Росія, бокс). Народився в Сімферополі. Після окупації Криму виступає під російським прапором. На Олімпіаді в Токіо – бронзовий призер, програв у півфіналі бразильцеві Еберту Соузі, який потім вирвав «золото» в українця Олександра Хижняка…
Це лиш частина прізвищ, за якими історія падінь і злетів не лише окремих спортсменів, а країн, під прапорами яких вони виступають. Чи має це стосунок до розпачливих одкровень Марини Килипко? Звичайно! Щонайпосутніший. Інша річ – чи буде чиновницьке бажання до тих одкровень прислухатися?
Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
