Пам’ятаєте, пісеньку Володимира Висоцького: … в Ленинграде-городе//у семи углов//получил по морде//Ваня Соколов//пел не музыкально//скандалил//ну, и вообщем правильно//что дали…
Мені та пісенька щораз поверталась на пам’ять, коли вчора файним брюссельським вечором вболівав за «Червоних чортів» — назва національної збірної Бельгії. Уболівав пристрасніше, затятіше й емоційніше, ніж корінні бельгійці.
Лупи тую каку, друже Лукаку… (С. Файфура)
Я одягнув їхню футболку, прихопив бельгійський прапор і гайда на площу Grote markt у столиці. Там, на терасах кафе було розвішено декілька великих моніторів, на які велась трансляція з матчу у Санкт-Петербурзі.
Від кожного зальоту м’яча у ворота росіян я від радості так репетував і аплодував, що навіть потрапив у фото-обєктиви бельгійських спортивних репортерів.
Ну, і крім того, у понеділок мені виставляють пиво друзі і колеги по-роботі. Я назвав точний рахунок матчу. Я офіційно і привселюдно заявив: «Бажаю, аби бельгійські «Червоні чорти» вдули російських «двоголових півнів» всуху — 5:0, але реальний рахунок буде 3:0».
Так воно і сталося, як гадалося!
Ростислав Демчук
