Суспільство

37, а наче вчора…

37, а наче вчора… Вперше щиро подякую чинному Президентові. За те, що оголосив День нашого весілля державним святом, Днем єднання. ДАВНО ПОРА! … 37 від того дюдявого лютого, коли головний дружба Олег Білик (хай Царствує) дбайливо прикривав Молоду од віхоли своєю «сардачиною», а ми пробивалися, мружачись і відфоркуючись (сікло льодавим снігом несосвітенно!), до непоказного фотоательє на Бульварі Шевченка.

Жваво обговорюючи придибенцію в Печерському ЗАГСі. Там розпорядниця «торжествєнного» ритуалу «созданія новой совєтской сєм’ї» од самого нашого виду спершу втратила дар мови, потім забула всі сценарні слова, щось силкувалася видушити із себе, але виходило, мов на Страшному суді, і вже згодом, коли ми ступили з рушника обручені на вихід, раптом згадала своє обов’язкове «торжествєнноє» казання й одчайно застрочила довгою чергою нам у спини…

В ательє, вітрину якого прикрашали величезні «знимки» кінозірок (Ада Роговцева, Богдан Ступка), письменників (Павло Загребельний, Олекса Коломієць), співаків (Дмитро Гнатюк, Юрій Гуляєв) із закрутистим підписом-«штамп селем» «Баран» у правому нижньому кутку, нас стріла напівсонна дама-реєстраторка, і якась чи то здивована чи налякана вертлява панночка, очевидно «дєжурная фотографія».

Ми готувалися до найгіршого. Себто до традиційного. Аж раптом десь ізбоку рвучко розчахнулися двері, і звідти викотився невисокий чолов’яга з уже рідким їжаком сивого волосся на масивному черепі і в товстих квадратних окулярах. На реєстраторку враз напав юний бадьор, панночка витягнулася струною і зробила міну сумлінної учениці. А чоловік уже сяяв такою радістю, ніби стрів багату рідню.

— Ой, діточки! Які ж ви!!!
І вже до своїх, з притиском:
— Я іх САМ буду снімать. Свєт мнє! Би-истро…

Це і був отой «Баран», знаменитий київський фотохудожник Роман Левкович БАран (обов’язково з наголосом на першому складі, як він наголошував).

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.