У нас в селі, на кутку, жив дід Кавраєць.
За загальноприйнятою версією, під час війни був поліцаєм…
Насправді, ніяким поліцаєм він ніколи не був, а був просто мовчазним і некомунікабельним дідом… Однак в селі міфи та легенди мають більшу силу, ніж банальна й прозаїчна правда…
Кожного року, 9 травня, ми — діти — йшли з Каврайцем воювать.
Ми підкрадалися і кидали в город каміння та всякі палки і кричали: «Смерть поліцаям!»…
Діду це не нравилося і він за нами ганявся з батогом…
Але без ентузіазму, а так — спустя рукава…
Кожного року, на день побєди у діда була своя «війна».
Не любив він цей празник, думаю…
Історія «побєди» №2
Моя баба Тетяна німців не любила.
Бо дід воював.
А баба Уляна казала: «При німцях порядок був!
Баба Тетяна їй закидала: «Німці ж твою хату спалили!!!»
— Ну да, спалили.., — нехотя погоджувалася баба Уляна. — Але до того, як ше не спалили — був порядок!
Історія «побєди» №3
Батько мій, коли почалася війна, сильно зрадів!
Йому було на той час 11-ть років. Всі малі хлопці радіють, коли война, бо такові гени у нас…
На честь начала войни, всі хлопці села побігли в байрак палить траву…
Пізніше, в 1943-му, вони знову бігали в байрак, щоб узнать новини з фронту. Вони лягали на землю, прикладалися до неї вухом і слухали воєнний гул Землі… Йшло форсування Дніпра радянськими військами…
В селі на постої жив німецький солдат.
Він також прикладався вухом до землі і слухав ехо дніпровської канонади… Потім підіймався і обтрушувався…
«Гітлєр — капут!» — грустно казав він нашим…
Історія «побєди» №4
Війна — це частина нашої історії.
Як і всі інші війни, що прокотилися Україною за довгі віки.
Війна — це погано! Але — це було так…
Війна — це не героїчний літопис битв та баталій. Це не тільки ордена, медалі та подвиги. Це і спалені хати. І втрачені покоління… Подекуди — гордість та слава, подекуди — сором та вічна провина… Це тисячі і мільйони окремих людських доль, історій, життів, нюансів…
Їх ніколи не звести до чогось спільного.
До якоїсь загальної оцінки. Бо це індивідуально боляче і «пам’ятливо»… Як для учасників, так і для нащадків… Деякі речі в історії не потребують наших оцінок і наших категоричних суджень…
Мої два діди пройшли Другу світову війну з радянського боку. Свекор сестри моєї матері був в УПА. Вони не читали мемуарів Жукова, не вивчали «Майн Кампф» і не знали матеріалів Нюрнберзького процесу… У них не було інтернету і телевізора, вони мали досить темне уявлення про навколишній світ… Вони йшли та робили те, що їм належало робити, як вони самі вважали…
Не форсуйте…
Дайте часу час…
Історія «побєди» №5 (завершальна)
В пафосному магазині «Бомарше» в Парижі, купив собі восени дуже стильний красівий модний светр… Сам — чорний, і оранжеві полоски по ньому…
Проходив у ньому весь Париж і часть іншої Європи…
Ніхто й слова не сказав…
Потім, сиджу взимку в ЦУМі, в «Гудвайні» на верхньому поверсі в тому светрі, нікого не займаю, вино п’ю… Тут знайомий підходить і каже: «А *улі ето ти в георгієвскую лєнточку вирядился?»
Я такий, як глянув на себе со сторони…
Точно, ж, *лять!
Пальто вдяг, на всі гудзики застебнувся і шарф намотав зверху…
Кум приходить, пита: «Шо ти закутався так?»
— Та… Простудився, — кажу.
Віталій Чепинога
