Знову звоне моя мать…
— … Та вчора прийшла до мене тітка Нінка умирать.
— Ох, ніхера ж собі!
— Та да… Іде, кричить: «Вмираю».
— А ти шо?
— А шо я? Давай звонить до врача. А номера ж нема. То я до Генки, а Генка вже привіз врача. Той їй шось там уколов, поробив шото. Ну, вона ще трохи в веранді полежала, а тоді вже встала і пішла додому.
— Лікуватися?
— Пораться!!!
— А шо ж це з нею було?
— Та там грижа така, шо страх! А вона не оперірується, бо боїться. Сказали їй пояс носить, купила вона той пояс, та рішила, шо він якийсь слішком широкий і розрізала його.
— І шо?
— Га*но зробила! Воно ж не держе там нічорта, скручується. Так вона й вобще його перестала носить. А Сашко (син її) каже: «не притворяйся, ще город не посадили».
— От ідіот.
— Та да. Ну, вона ж у себе в дворі ще кричала, шо вмирає, но там той п’яний , каже: «шо ти стогнеш?, онука в тіліфоні грається, ти заважаєш». Так вона до мене прийшла вмирать.
— Мам, ну це вже вообще! Хароше мєсто найшли вмирать…
— Ну, я ж хоч врача визву. А то б так і лежала б там, пока не схолоне.
— Тобі треба табличку на ворота: «Сюди вмирать не приходьте!». А чо вона сама врача не визвала, це ж таке не вперше, мабуть?
— Та нє, це таке в неї постоянно. Та Сашко сказав, шо вона слішком багато звоне і поблокірував там шось.
— От ідіот.
— Та да. А ви там як?
— Та нічо, нормально.
— А в мене курчатка лупляться. Всі в півня. В усіх ноги такі волосаті.
— А помниш як у тебе були лисі курі?
— Наталька їх боялася – страшне! Пищала: «Тьоть Вєра, воно лисе і ходить».
— І називала їх пришельцами.
— Ага. Треба, шоб вона щас приїхала, а тут курі з волосатими ногами. І утята не балакають. І індик охраня кордони. Вчора сусідському собаці як дав! А твоє бадилля сходить, як індики не склюють, то буде шось.
… А десь в іншому вимірі і просторі наливаються черешні…
Татуся Бо
