Мене не перестають дивувати досвідчені (!!!) професійні (!!) політики (!) з дипломами юриста (!!!) кількох (!!) вітчизняних і зарубіжних (!) університетів своїм безумством і невіглаством. [Перепрошую за вибух емоцій.]
Очевидно, що за багатьма критеріями оцінки діяльності як президента Петро Порошенко підпадає під статтю про імпічмент, згадану в Конституції України. Як не крути можливість прямої дії Основного Закону, у цій ситуації стаття про імпічмент залишається лише свистом, оскільки в Конституції не прописана процедура імпічменту, яка має регламентуватися окремим законом.
Отже, уявіть собі, що у ВРУ назбирали необхідну кількість голосів, щоб у порядок денний було внесено питання про імпічмент президента, і це питання вносять у порядок денний.
Що має стати наступним кроком?
Правильно (!) — прискорене ухвалення закону про імпічмент президента. Чинного президента. Який, напевно, знайде тисячі причин, щоб накласти вето на ухвалений закон. ВРУ доведеться долати це вето, якщо буде з ким: половина з тих нардепів, що проголосували за закон з різних причин можуть «змінити свою думку».
Справа про імпічмент або зайде в глухий кут, або розтягнеться до безкінечності.
Уявіть навіть собі, що ВРУ подолала вето, ухвалила закон про імпічмент і навіть почала процедуру імпічмену, спеціальний прокурор підготував своє подання і сесійна зала ВРУ перетворилася на залу суду…
Я добре пам’ятаю імпічмент Біла Клінтона — скільки те забрало часу й наскільки паралізувало роботу Конгресу, щоб потім закінчитися нічим. Можна було й не починати. І це при тому, що в США все було продумано до дрібниць, і президент-демократ (і неолігарх) не заважав процесові…
Навіть за ідеальних умов в Україні втілювати в життя ідею імпічменту на останньому році каденції президента означало б автоматичне продовження його повноважень. Адже поки йде судовий розгляд справи, ви не можете заміщувати посаду, яку обіймає звинувачений, постійним працівником. Хтось може лише тимчасово виконувати обов’язки. Хто? Голова ВРУ, яка якраз у ролі судової колегії слухає справу про імпічмент президента.
Очевидно, що президентські вибори можуть бути перенесені на невизначений строк. Уявляєте, що скаже на це Путін, який, можливо, й зацікавлений, щоб втягнути Україну у вир цього безумства.
… П. Порошенко — не перший і, боюся, не останній президент України, якого ті ж, хто за нього голосував, тепер ладні заімпічити. І розв’язання проблеми впиралося, впирається і буде впиратися в примітивне невігластво тих політиків (і президенти серед них), які із зрозумілих причин не хотіли, не хочуть і не хотітимуть потрапити під дамоклів меч імпічменту.
Це — головна причина, чому за всі роки незалежності ВРУ таки і не спромоглася випрацювати відповідне законодавство.
Не думайте, що такі закони легко проходять через парламенти демократичних країн, зокрема — через Конгрес США.
Щоб полегшити подолання цього бар‘єру, америкпнські законодавці використовують дуже простий і ефективний прийом — вони не поширюють дію особливо важливого закону на чинного президента та членів чинного складу Конгресу.
Оскільки такий закон спрямований у майбутнє і стосуватиметься нового складу Конгресу, у нинішнього і Палати представників, і Сенату знайдеться більше голосів, щоб ухвалити закон. Оскільки такий закон спрямований у майбутнє і стосуватиметься нового президента, є гарантія того, що чинний президент напевно підпише закон, ба навіть буде активним промоутером закону на стадії його підготовки.
… Якби президент Л. Кравчук був людиною із стратегічним баченням, ще на початках незалежності України він міг і повинен був закласти тривкі підвалини справжнього націєтворення й державотворення. На жаль, усі його наступники чим тільки не займалися, але не націєтворенням і державотворенням.
На превеликий жаль, і українська інтелектуальна еліта була й залишається інертною, продовжуючи «славні традиції» трудової робітничо-селянської радянської інтелігенції і навіть не намагаючись чинити бодай якийсь вплив на політичні й законотворчі процеси, а також на суспільство, яке в масі своїй є інфантильним, з низьким рівнем національної свідомості й громадянської відповідальності.
На цю інертну масу, очевидно, й розраховані оці недолугі в усіх відношеннях акції штибу ідеї імпічменту президента на останньому році його каденції, коли і простіше, і мудріше зосередитися на підготовці до виборів.
***
Хто читав мої нотатки про феномен М. Саакашвілі, можливо, пригадує мої версії щодо його ролі в політичній кар‘єрі П. Порошенка. Одно із моїх припущень: конфлікт між цими двома діячами може виявитися добре розіграним спектаклем.
Ця ідея-фікс Михаїла Саакашвілі як людини з добротною освітою й досвідченого політика не дає мені змоги відмовитися від цієї, збоку глянути, безглуздої версії.
Володимир Іваненко
Український Університет
