Здається, сім років тому…
Коли Київ розквітав вишиттям, гаптуванням, мережками, лиштвами… Коли стелилися рушниками шляхи і рідна пісня пісню доганяла.
Коли величалися цим на Параді української вишивки і посланці північної крайки Сіверщини, і крайберега Південного Криму, західної межини Закарпаття і східного покордоння Луганщини.
Коли справді блискуче гроно українських талантів явив стольному Києву потужний мистецький десант із Слов’янська, і Неля Штепа у скромній іпостасі голлівудської кінозірки розкланювалася і приймала захоплені вітання сотень киян і гостей столиці.
Ми тут у добірному товаристві співучої і рідної мені родини Зайців із Січеславщини та неймовірно талановитих митців зі славної родини Богині вишивки Надії Вакуленко, посланців Решетилівки.
Хіба могли відати тоді, що дуже скоро, студеної ночі 30 листопада, це місце забагріє кров’ю такого ж юного, як юнь на оцій світлині, студентства…
Валерій Ясиновський
