Колись давно я працював у Монреалі, на Міжнародному канадському радіо. І ось настала весна, я іду собі чарівною вулицею Святої Катерини і на розі з вулицею Святого Лаврентія мене перестріває дама легкої поведінки. Спершу я не второпав, що вона з професіоналок. Вона щось щебетала французькою, якої я не знаю.
А тоді почала показувати на двері, над якими висів червоний ліхтар. Тут я все зрозумів. Кажу їй англійською, мовляв, мадам, я журналіст, тобто людина моральна і така, яка дотримується високого кодексу честі. Казав це з посмішкою, даючи зрозуміти, що жартую.
Вона теж посміхнулася і сказала, що так само любить вдаватися до моралізаторства, але… у вільний від роботи час. На роботі – ні-ні.
Мабуть, оця історія дає деякі пояснення тому, що найбільшими моралізаторами і викривачами порушників суспільних норм є вчорашні, або навіть сьогоднішні повії.
Але у вільний від роботи час…
Юрій Луканов
