… На жаль ми залишили Луганщину, хоча зробили все, що змогли. Перед відходом, у розбитій артою бібліотеці шахтарського пансіонату в селищі Привілля, поблизу Лисичанська, де тримав оборону мій підрозділ, надибав на книжечку мого вчителя — за мого студентства декана факультету журналістики Київського державного університету Анатолія Захарович Москаленка.
Риболовля манила й вабила мене з самого малечку. У нас ніколи не було свого човна, на якому можна пливти хтозна куди і ловити скільки завгодно, а тому я років з п’яти заворожено стежив за чужими човнами – як вони причалювали до берега, як із них вилазили дядьки з підкоченими до колін мокрими холошами, як глухо гупало об корму весло, і – нарешті – у чотири руки висотувались полотнища волоків або неводів. Вони лежали на траві так широко, як одяг святого.
Колись давно я працював у Монреалі, на Міжнародному канадському радіо. І ось настала весна, я іду собі чарівною вулицею Святої Катерини і на розі з вулицею Святого Лаврентія мене перестріває дама легкої поведінки. Спершу я не второпав, що вона з професіоналок. Вона щось щебетала французькою, якої я не знаю.
«І треба ж такому наснитися! Ніби жило два хлопці. Один Соціалізмом, другий Комунізмом називалися. І залицялися вони до двох дівок — Демократії та Диктатури. Демократія була струнка, вертка і розумом не обділена. Але якась непевна. Сьогодні з одним, завтра з іншим кавалером любов крутить. Диктатура — річ інша. Фігури ніякої і ніби сокирою тесана. Двох слів зв’язати не може. Зате, як до когось причепиться — за вуха не відтягнеш»
(Петро Кралюк. Попи марксистського періоду. К. 1994)
«Що швидше та більше допоможемо, то швидше Україна переможе». Так лаконічно висловилися провідні британські політики щодо агресії роzії. Справді, серед 7 головних загроз, які визначив мадридський саміт НАТО, роzія знаходиться на першому місці, акцентуючи на тому, що їх несуть саме авторитарні режими. Таким деспотичним, авторитарним, тиранічним режимом і є моzковія. Ганебно, але складником цієї загрози є також і білорусь, перебуваючи у військово-політичній інтеграції з ерефією. Оскільки ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну вона проявила себе як ворожа нам країна, поплічник і співучасник держави-терориста.
Колоніальна освіта — це коли ти з піною біля рота вбиваєшся за пам’ятники Булгакову, Толстому, Достоєвському, а прізвища Хвильовий, Курбас, Підмогильний, Зеров. Плужник навіть не чув. Ну, може чув, але хто вони, що робили, чим відомі — хто зна? Це коли плутаєшся і час від часу розповідаєш про «велику вітчизняну», бо саме ця назва намертво вклеєна в мозок, а перед тим, як виправити себе і промовити «Друга світова», робиш паузу, згадуючи.
