Які лиш прізвища не зустрічаємо з-поміж козацьких нащадків! Вони не дуже помітні, допоки ті нащадки не йдуть у владу, і їхні прізвища, немов яскраві прапори, не потрапляють на високі банери…
Спочатку — ось вам побрехенька в тему.
А потім — вірш неперевершеного Миколи Воськала про одну таку «фамілію», приємного назагал чоловіка, що красується на банері.
Отже: приходить молодий чоловік до паспортного столу і просить, аби йому офіційно змінили його паспортні дані. Паспортист запитує:
— А як вас звати?
— Іван Гівнюк…
— А-а-а-а, — каже паспортист, — ну, звичайно, я вас розумію, уявляю, якби в мене було таке прізвище, не дай Бог… І як ви хочете переписатися?
— Хочу бути Віталіком!
***
Я б тільки за фамілію таку
віддав би голос свій би чуваку.
Це ж просто кремінь, чєловєк-скала!
От в вас така б фамілія була —
Уже, мабуть, би бігли рєзко в ЦНАП
Змінить її на шо-небудь хотя б…
І він би міг би стати ким завгодно,
щось підібрать собі у паспорт модне.
Та родове ім’я хранить він твердо:
вродився дупою — будь дупою до смерти!
Та поки, Анатолій, ще живи!
Спокійно балотуйся на посаду.
У нас давно вже засідають в Раді
в костюмах дупи замість голови!
Микола Воськало
