Задрімав оце – і наснилися смажені пиріжки. Не такі щоб прямо у фритюрі, а такі як баба смажила. Переважно з картоплею. Часом – із яйцем і цибулею. Легеньке, ледве вловне «хрусь» – а далі магма, лава, божевілля слинних залоз, апофеоз, апогей, кульмінація, прострація…
І шо характерно – кожен пиріжок проколотий виделкою.
– Ба, а завтра нажариш?
– Да щас! Дивись, шоб нічого не злиплось – кажен день таке їсти.
Воно й правда.
Щастя, якщо воно щодня, ніяке не щастя. Чесно кажучи, вже й забув, коли такі куштував.
Втрачаю вічні цінності…
Сергій Осока
