— Автомат! Дайте автомат! — несамовито кричав Нестор Шуфрич, насуваючись на Арахамію. — Я всіх перестріляю! Всіх!
— Він хоче нас усіх перестріляти, — белькотів Арахамія, задкуючи до запнутого важкою шторою вікна. — Ти ж казав, що не ворог. Медведчуком клявся, що за нас…
— Автомат! — ревонув Шуфрич. — Кадирівці вже в урядовому кварталі! Я ж за вільну Росію, а не за Кадирова… був…
— Він за Росію! — крикнув Арахамія й спробував заховатися за штору. Але миттю вилетів звідти від копняка Арестовича — той там саме маскував мішками з мівіною вкрадений гранатомет.
— Відіб’ємося, — мовив Арестович седативним голосом. — Я, б*ядь, двадцять чотири рази за лінію фронту ходив. А тут ми в своєму ОП.
— Ав-то-мат! — не вгавав Шуфрич, по повній користуючись свободою слова.
— Я такі питання не вирішую, — Арахамію трохи попустило. — Тільки президент. Коля, де президент?
— Мівіну доїдає, зараз прийде, — озвався з-за ящиків із замороженими котлетами Тищенко.
Саме на цих словах з’явився втомлений Єрмак. Побачивши його, Тищенко миттю став струнко, приклав руку до порожньої голови:
— Пане президенте…
— Ну що ти за людина, Титане! — зітхнув Єрмак. — Палиш контору. Нічого тобі сказати не можна, — і суворо глянув на Шуфрича:
— Тобі чого?
— Автомата б, пане президенте, — протягнув той.
— Не треба скігліті! — повчально нагадав Єрмак заповіт Азарова. — Бач, я без броніка — і не скіглю. Я ж здоровий. Це все кум. Обіцяв броніки, а сам прострочені припер, пі*арас, — останнє слово прозвучало лагідно. — Окей, Несторе. Значить, автомат у фойє. Іди, візьми собі. І мені теж кави принеси. З автомата. Тільки без цукру!
Десь за вікном у темряві ночі сімнадцяте за другу добу ДРГ готувало напад…
Андрій Кокотюха,
уривок з роману «Банкова в облозі»
