Жила колись в Боярці Лідія Макарівна. Но всі називали її баба Тичка, або просто Тичка. Бо вона скрізь свого носа тицяла.
В баби не було ні чоловіка ні дітей, бо вона нікого не любила. Хіба любила вибори. Вона ними прямо жила.
Бігала на всі зустрічі в усі приймальні. Розпитувала, дізнавалася програму. Не було такої партії чи кандідата, які б Тичку не знали. Причому бабу особо ж не «пошлеш». Ти її в двері, а вона — у вікно.
То для неї завжди тримали презенти. Хто ручку-самописку, хто блокнот. Баба весь час казала, мол, раз такий подарунок, то її голос точно за цього кандідата!
Вопщім, як баба померла, то приїхала якась дальня родичка ховать. Як глянула, а в коморі прямо музей України! Блокноти з партійною символікою ще від Чорновола й Кучми. Ручки від Литвина і вітренчихи та «Свободи». Міщулики целофанові прямо стосами. І з сердечками, і з кулаками, які хочеш! Шапки і шалики помаранчові, ригівські прапорці. Все по роках складеноі підписано. Купа прілої гречки в партійних пакетах. Молоко згущене просрочене…
Вопщім, все тут було за складоване, шо хтось колись бабі офірував. А окремо на столі пачка бюлетенів з усіх можливих виборів, видно, баба повиносила з кабінки для голосування. І на кожному — хоч партійному, хоч просто кандидатському – навпроти, де хрестик мав стоять, було старанно виведене бабиним почерком: «а *уй тобі».
Отака баба була. Кремінь.
Руслан Горовий
