… Баба Таня… Я запам’ятав її з постійно тремтячими, сухими, маленькими ручками і в шитих валянках, навіть влітку. Це сталося з нею ще в 43-му, коли її чоловік, мій дід Антон Пацюк, загинув на війні, а вона залишилася з 5-ма дітьми.
Як жилося їй і її дітям — моє серце й досі обливається кров’ю, згадуючи їх спогади. Як вона любила нас(!) — 10 внуків (нині, на жаль, вже 9) — і тих, хто жив поруч в рідних Кулажинцях на Полтавщині, і тих, кого доля розкидала по всьому Союзу.
Я й досі пам’ятаю, як у 1980-му, на весіллі молодшої сестри Валентини (світла їй пам’ять) я танцював так, що баба Таня стукала мене своїми маленькими кулачками по мокрющій спині: «Сирьога, сатана, перестань, бо серце стане…»
… Її серце стало 14 лютого 1994-го, у 87 років.
Я, на жаль, не прощався з нею, був на Олімпіаді в Ліллехаммері. Натомість запам’ятав її живою, і її маленькі кулачки постійно стукають в мою пам’ять…
А на фото — баба Таня на рідному подвір’ї з чотирма дітьми, невісткою і двома зятями. Усі вони вже з небес оберігають нас…
Сергій Савелій
