«Класик — той, що умів визволити себе від галасу переходових кличів літератури, життя суспільного і політичного, віднайшов себе і свою ціль і, не тікаючи до естетичного формалізму, увійшов в країну тривалої краси і правди. Дійти до того — значить дійти до зміцнення в собі «вищого чоловіка», дати своїй творчости вищу етичну силу і підстави, станути поза боротьбою поколінь!»
(Микола Євшан. Fiat ars!.. 1913).
Серед багатьох спроб дати визначення поняття «класик» — Євшанів варіянт мені найближчий. Саме тому (за Євшаном) Ліна Костенко — класик, а Дмитро Павличко — гуцульський флюгер; Олег Лишега — класик, а Микола Рябчук — кон’юнктурна птиця-говорун; Галина Пагутяк — класик, а Патріарх Бу-Ба-Бу — шукач грантів і літературних пригод.
Треба мати мужність говорити очевидне.
Тоді незрозуміле і туманне або проясниться, або ж відпаде потреба на ньому зосереджуватися.
Євген Баран
