Якби я була директором ЮНЕСКО, я би внесла Болехівський базар у список Світової спадщини.
Болехівський базар – це явище.
Якщо ти не прийшов у суботу на базар, значить ти помер, — так кажуть у Болехові.
Цвинтарні хрести поруч із цукерками, кахлі ручної роботи упереміш з китайськими пластиковими тапками, кози і молочні телята, гриби, афини, домашній хліб, знамениті болехівські ковбаси, квіти і розсада, кролики, каченята, кури, господарський реманент, плетені кошики, безкінечні ряди секонд-хенду, БУшна техніка з Німеччини, дерев’яні меблі, городина і м’ясо, молоко від домашньої корівки і турецькі джинси, шашлики і самогонка…
Коротше, цілий згусток специфічного галицького життя — справжнього, непростого, різнобарвного і прекрасного.
Пару років тому, коли я уперше потрапила на Болехівський базар, я плакала, бо роздоєну козу із мудрими очима і ніжним рожевим вим’ям мені віддавали за 750 гривень. А мені не було куди брати…
Однак у Болехові мене вразила, все-таки, не коза.
У Болехові, точніше, у місцевому краєзнавчому музеї, мене вразила німецька механічна пральна машина початку ХХ ст.
Працює досі.
Зверху на машині написано одне слово: REFORM. Власне, ось він, наочний приклад реформ. Замісто гірського потічка, в якому судомить руки від льодяної води, більш, ніж сто років тому галицьким жінкам запропонували РЕФОРМОВАНИЙ процес прання.
Між іншим, особисто у мене пральна машина з’явилася лише із появою дитини – коли від безкінечного прання пелюшок з рук почала злазити шкіра. Виходить, у порівнянні з болехівським господинями минулого сторіччя, я була відсталим елементом.
То чому ж спіраль історії інколи ламається, чому поступ змінюється відступом, еволюція – деградацією, а революція (як у випадку з Революцією гідності ) – контрреволюцією?!!
Давайте поміркуємо над цими питаннями усі разом!
Галя Плачинда
