«Добрі справи і добрі слова не вимірюються. Вони примножуються», — так говорив вуйко Дезьо… Кілька днів тому ми ходили на базар по цибульку – буденна справа. Але ту покупку дружина згадує й досі. Коли продавець поклав у мішечок два пучки молодої цибульки, то, передаючи його дружині, попросив мало не благаючи: «Тільки на згинайте (мав на увазі перо), бо вона потім не стоятиме і пожовтіє».
Хоча у нас на кухні нічого «довго не стоїть», проте дружину це так зворушило, що вона несла цибулю додому, ніби букет квітів.
Ту цибульку і інтонацію — «тільки не згинайте її» — Оля згадує часом і досі з якоюсь теплотою та ніжністю. Підозрюю, що, коли вона діставала цибулю з холодильника, щоб нарізати до салату, то посміхалась, і у неї з’являлися якісь незвичні, сказав би, веселі салати. Я це відчував і лише зараз розпізнав цей кулінарний фокус.
А все почалося з продавця…
Валентин Ткач
