Новини

«Маланка» цивілізації

Нарешті «Дитятко» вже вдома. А тепер слово до читача. Колись наступні покоління, розглядаючи час, в якому ми перебуваємо нині, розділять його хронологічно на «до» і «після» пандемії. Ми ж не можемо собі поки дозволити таку розкіш. Якщо час до пандемії для нас майже точно визначений, то про «після» можемо обережно здогадуватися, говорити лише умовно і тривожно спостерігати за плином подій.

Ця книга і є збіркою таких спостережень. Вона розділена на дві умовні контроверсійні частини. Перша — це актуальні, на думку автора, питання, які виникали в часи до карантинів і локдаунів, а друга — спостереження, що випадають на час пандемії безпосередньо.

Втрата міри буття призводить до безладу в царині капіталів; до перекручення політичного простору — він стає порожнім; до дезорієнтації суспільства і скандалізації побуту. Аналіз і збочена доцільність, в припущеннях якої він проводиться, призводять до дезорієнтації природи. Коли незбагненне видове різноманіття амазонських лісів заміщають вирощуванням монокультури, навколишній світ людини «перестає розуміти», що відбувається. Це все разом визначає суть сучасної кризи цивілізації — дезорієнтація Ноосфери.

Ноосфера — це дуже тендітна конструкція, яка перебуває у стані динамічної рівноваги. Тому коли серед еволюційних флуктуацій починають з’являтися «свічки» доцільності, спрацьовує її «імунна система». А це вже дуже небезпечно, бо Ноосфера завжди включає компенсаторні механізми у вигляді кліматичних катаклізмів, епідемій, землетрусів, воєн, якщо втрачається гармонійна міжвидова кооперативна координація через те, що людина таку координацію починає грубо тлумачити собі на користь — суть збочена доцільність.

Часом події пандемії нагадують мені фантасмагорію, яку метафорично можна визначити як величну «Маланку» цивілізації, в якій відбувається карнавал карантинів, локдаунів, протестів, щеплень тощо. Лише замість безтурботного бурлеску правдивої «Маланки» ми маємо направду трагедію, розпач і паніку. І тільки факти справжнього подвигу лікарів і звичайних людей утримують цивілізацію від того, аби вона пустилася берега. Тому і текст книги я поділив на умовні частини: «До Маланки» і «Маланка».

Я ділюся своїми враженнями, висновками, пропоную варіанти можливих змін і запрошую читача до роздумів щодо викликів, які прийшли до всіх нас і кожного зокрема разом з тим глобальним лихом, яке ми всі переживаємо. Окремі дописи можуть видатися простими побутовими замальовками, але я свідомо долучив їх до аналітичних матеріалів для ілюстрації однієї з ідей, що визначили появу книги, — жити напряму, жити напрочуд, тобто пригадати себе.

А ще після деяких оповідань-дописів читач зустріне невеличкі ліричні замальовки, які я називаю «поетичними тріадами». Вони були складені колись давно і зараз у тексті присутні як естетичне відлуння минулих часів у нашому сьогоденні, втілюючи давній, як виявилося, пророчий образ: «Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!»

Валентин Ткач

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.