Гортаю оце новітню історію міст півдня України. І серце холоне… Що декомунізація наробила! Якщо раніше обов’язково була вулиця Лєніна-Кірова, то тепер куди не кинь оком – як не вулиця Затишна, то Квітуча, Баштанна. Бував я в містечку Ногайськ у Приазов’ї (тепер Приморськ), то там тепер – і Вербова, і Яблунева, і Абрикосова, і Малинова вулиці!
Не містечко направду, а ніби якийсь дачний кооператив!
Жодного достойного земляка не знайшли, аби його іменем та й назвати колишню вулицю Пролєтарську. Не згадуватиму популярних на вуличних вказівниках Грушевського чи Винниченка, але ж є у тамтешніх людей земляк Дмитро Донцов…
Схоже, сперечатись і щось доводити цим фанатичним фруктолюбам – марна справа! Нещодавно одна головиха у великому селі, там-таки, на півдні Україні, зізналась мені по секрету: «Оце назвем щас на честь Петлюри… А тоді шо – знов перейменовувать?! Еге ж, власть ваша – нєнадьожная. Ви собі кудись поїдете, коли прийдуть русскіє, а нам тут далі жить. І як же, поясніть, жить із Петлюрою?! Дак отож!»
Логіка – залізна! Справді – «дак отож!»
Тому нехай буде Грейпфрутова вулиця, Кокосовий проспект і бульвар Манго. Зате – на віки. Бетон! Бо фрукти люблять всі!
Ростислав Мартинюк,«ГРІНЧЕНКО-інформ»
