Суспільство

Далеке

Щемні дитячі спогади. Далекі образи дорогих людей, що вже давно ходять десь золотими долинами раю.
— Христос Воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес! — чую я крізь сон дзвінкий голос сусідки баби Мотрі. Вона вже відстояла Всеношну, посвятила паску і писанки, і прийшла нас вітати. Батьки накривають на стіл, кімната наповнюється радісними голосами, звуками і запахами…

Мотря розповідає, як багато було в церкві людей, як гарно батюшка казав проповідь, якою легкою була дорога…

70-ті роки. Комуністично-атеїстичний режим. В селі гарна дерев’яна церква 18 століття давно зачинена. Баба Мотра ще звечора пішла в Джурин — це сусіднє селище кілометрів 10-12 через поля, гори, долини і лісосмугу. Всю ніч не спала, молилася, повернулася додому, принесла нам освячене. І ось сидить — радісна, повна сили, натхненна така, у святочній квітчастій хустці…

За столом хвалять їжу, паски, цокаються галунками і писанками. Раптом Мотра починає несамовито пчихати:
— А бодей ти, Митре! Ну, й хріну ж ти натер! Ну, й вдався тобі! — витирає сльози і вже регоче.

Тато, ще такий молодий, задоволено хихикає:
— Ага, хрін у нас в городі росте знаменитий! Завжди мені на Великдень вдається!
Відпчихавшись, Мотра бере зі столу червону галунку і несподівано підходить до мого ліжка.
— А хто це ще сплюх такий?! Вже в церкві віддзвонили, а ти ще спиш! Вставай! Христос воскрес!

Я ще не зовсім розігнала сонне видиво, а Мотра раптом торкається галункою моєї щоки і починає терти … Я від несподіванки верещу, намагаюся заховатися під ковдру. Та де там — Мотра скрізь дістане!

Я ображаюся, мені не подобається Мотра, її дивний запах, те, як вона до мене торкається… Мотра це відчуває. Нахиляється ще ближче і таємничо шепоче:
— А знаєш для чого це галункою щоки дівчаткам натирають?! Щоб доля була щедрою! І щоб хлопці любили!

***
Цієї ночі не спалося… А спогади, як золотий пісок… Сипляться і сипляться із засіків моєї пам’яті… Але що цікаво: таки Мотрина галунка помічна! Я маю щедру долю! Та й хлопці мене завжди любили! Гріх нарікати. Любов єдиного гріє мене все життя…

Антоніна Палагнюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *