Остап Дроздов в аналітичній статті «Біженці чи втікачі з Донбасу» пише, що люди на сході України по суті заслужили на знищення (власне, це і відбувається сьогодні), бо усі 30 років нашої новітньої історії голосували за коммі, а потім за конченого яника, тобто путіна (і це гірка правда!). І ці люди тепер пожинають те, що самі сіяли 30 років.
Мейбі. Ба більше — це правда. Але я не про це. Я хочу розповісти про Дашу Туренко (прізвище яке козацьке! Був собі Тур, а потім народив Туренка!) Я з нею познайомилася кілька років тому, 
купуючи мед за рекомендацією. Це був найякісніший і найдешевший мед, який я змогла знайти.
Я думаю, Даша взагалі не ходила на вибори, бо на це у неї не було часу. Вона любилася на вирощуванні всього, що проізростає із землі, і з того жила.
Півонії. Тюльпани. Розсада помідорів. Розсада перців. Мед. Овочі. Фрукти. Сортові курочки-несушки. Павичі (!!!) Кошенята. Діти (не для продажу). Під її ручками все проізростало і буяло. Бо вона любила. Це 
життя. Цю землю. Україну.
А тепер із нею нема зв’язку я і горюю чорно і не хочу навіть думати про погане. Бо Даша мусить жити! Мусить – бо вона справді світла українська душа. І так, повторюю ще раз – вона уродженка Луганщини. І вона саме з тієї когорти, яка здатна відродити країну після апокаліпсису війни.
Даша у Фейсбук старалася писати українською, хоч і з помилками – і вона мусить жити. Мусить! Розумієте?.. Вона мусить жити більше, ніж усі ми разом з вами взяті. Бо вона тримає цю землю. Не ми. І не ті, хто розмахує жовто-блакитними прапорами у Барселоні та Празі. У неї просто не було грошей туди виїхати..
Якщо хтось на світлинах упізнає Дашу – озовіться. Напишіть, відгукніться — що з Дашею? Душа кровить…
Галя Плачинда
